Розділ 7

Тимур

Я дивився, як Злата тікає та закриває за собою широкі скляні двері. Морок виривався із моїх рук, випускаючи гострі пазурі.

— Це через тебе ми тут! — Я незадоволено поглянув на чорну грудку і відсунув якомога далі від живота. Він лише закричав, як скажений і почав рухатися як гадюка, що шукає вихід.

— Де подівся милий, добрий мокрий кіт, що тулився до мене як до захисного скла?

Він у відповідь зазирнув у мої вічі своїми кришталиками та не занявкав, а занявчав, роблячи свого хазяїна злим дядьком, що знущається з тварини.

— Спершу ганьбиш мене перед популярною дівчиною, а потім робиш себе невинною овечкою. Тобі не соромно, Морок?

Він лише сильніше прокусив мою шкіру. Я загарчав, узяв його за тонку шкірку біля шиї та поніс додому немов мішок картоплі.

Морок нарешті заспокоївся і висів як мертве кошеня. Косі злі погляди прохожих зупинялися на мені, а я дарував їм свою "щиру" посмішку.

— Ось тобі такі люди, Морок. Ти йдеш собі несеш паскудного кота, а вони думають, що паскудник я. Іронія? Морок пискнув від незадоволення, заворушив лапами в знак протесту. Я ніяк не відреагував, а продовжив його так нести аж до входу під'їзду. Піднявся до нас у квартиру і поставив паразита на землю.

Я сів навколішки та поглянув у широко розплющені очі тварини.

— Будь ласка, не тікай із дому, бо тебе зіб'є машина і покине посеред дороги, а моє серце буде навіки розбите. Я ніжно почухав Морок за вушко, і піднявся. Узяв гаманець та вийшов із коридору, глянувши останній раз на кота зачинив двері.

Супермаркет був заповнений купою людей різної національності. Я пробиралася крізь похилу жіночку зі схожим на неї чоловіком до відділу із м'ясними виробами. Узяв грудинку й усміхнений попрощався із продавцем. Біле кругле печиво із рожевим джемом у середині зайняло іншу руку, а на палець я надів її улюблений зефір "Кук" різного кольору. Розрахувався і вийшов із магазину.

Я йшов та в розумі наспівав пісню, яку чув на концерті Злати Руденко. Її пісні дивовижні, як і вона сама. Зображення сплило в пам'яті, не запитавши жодного дозволу цього робити. Її кучеряве волосся, що заплетене в високий хвіст, спортивний комплект одягу, який ідеально облягав стегна та топ, що щільно притискався до гарної жіночої частини тіла. Морок їй сподобався схоже із першого погляду, як і йому вона. Я прискорив крок, бо мав усе встигнути до 20:00. Відсмикнув двері та посміхнувся, коли побачив як Морок тихо сопів біля дверей. Зайшов на кухню та виклав філе. Раніше заготовлене тісто вийняв із холодильника та почав жарити хрумкі круглі налисники, які любила моя мама найбільше. Філе закинув на сковорідку до вже готових грибів та перемішав солону начинку. Перевернув гарячий налисник і поклав до іншої купи. Через півтори години вимкнув дві конфорки, відсунув дерев'яний стілець і сів із приготовленою ложкою для начинки. Піраміда солоної страви стояла з правого боку від мене. Я переклав її акуратно в прозорий скляний лоток, дно якого застелений невеликим шматком кремового пергаменту. Не зачата упаковка зеленого чаю та пакунок зефіру лежали на дні сумки.

— Йдеш зі мною провідати бабусю?

Морок зацікавлено дивився на мене в лежачому положені, а потім обережно підійшов до мене й потерся об ногу. Я надягнув синій ошийник та причепив фіолетовий ланцюжок.

— Пообіцяй, що не будеш вириватися, як було зранку. — Я уважно дивився на кота, але погляд залишив м'яким, майже благальним. Тварина обернулася і повела мене в сторону вхідних дверей.

Ми вийшли та зачинили за собою квартиру. Морок почав рватися в бік і я не задоволено покосився на нього, але все ж послухався та пішов у сторону широких сходів. Холодне повітря дуло в обличчя, високі двері рухалися в різних напрямках, а листя падало на асфальт. Парк освітлювався приглушеним жовтим світлом, на лавках сиділи закохані пари, подруги пили гарячу каву, а діти бігали із самокатами. Морок як і я зацікавлено дивилися на усіх прохожих, сумних чи веселих. Тонка стежка, що побіч обстелена травою, на яку нападало різнобарвне листя, вела до невеликого будинку. Три дерев'яні ступені вели до чорних дверей. Натиснув на ручку та потягнув до низу. Світло виднілося із невеликої щілини, а звук телевізора гудів по усій прихожій кімнаті, де я маленьким проводив увесь вільний час. Першим запустив Морок і за собою зачинив двері.

— Мамо?

Телевізор став тихішим, а пружина дивана прогнулася, утворюючи незвичний шум для сучасних меблів.

— Привіт, сонечко. Теплі долоні матері обійняли мої щічки та ніжне притискання губ відчулося по двох боках щік.

— Знайомся, це Морок. — Я вказав на кота, що зацікавлено дивився на нас, стиснувши ближче до себе хвоста. Мама ніколи не любила котів, тому я переживав, що Морок їй не сподобається. Вона ж зацікавлено дивилася на нього в відповідь, відчуття наче я їй дитину привів, а не тварину. Ні вона, ні він не робили першого кроку. Я вдихнув повітря, зняв нашийник, взяв кота на руки та пішов на кухню. Розкрив пакет і вийняв гостинці.

— Налисники свіжі годину тому закрутив, а зефір вчора привезли в магазин, як ти любиш.

Мама дивилася на мене поглядом, який я не міг зрозуміти, а потім відкрила кришку лотка й відкусила шматок тіста.

— Дякую, це дуже смачно. — Вона чмокнула мене й обернулася в напрямку плити, щоб поставити чайник.

— Ти приймала таблетки? — У глибині живота з'явилася та розбухала пекуча куля, яка хотіла вибухнути від агонії.

— Так. — Її гладкий палець завис на декілька хвилин, а потім натиснув та увімкнув газ.

Я бачив знову той смуток, який гризе мене із середини за неї, мого батька та себе. Вона ненавиділа, тим, ким ми стали.

Морок занявкав і замуркотів, коли терся об мою руку. Мама ніжно посміхнулася, зобразивши невеликі складки під очима, і дала невеликий кусок налисника із начинкою, що залишився в її руці. Він лише задоволено прицмокнув і за декілька секунд з'їв їжу.