Розділ 6

Злата

Жовте сонце виступило із-під невідомого кордону. Будинки, що ховалися в нічній темноті, стали проявлятися й освітлюватися. Уся територія устелена підстриженою зеленою травою. Майданчик, викладений сірим матеріалом, відблискував раннім сяйвом. Зелений килимок для йоги рівно лежав на майданчику. Пісня нового українського співака додавала комфортного спокою. Гомін автомобілів, замкнення вхідних дверей та спів птахів був єдиним шумом о 6 ранку.

Блакитний топ із відповідними велосипедками прилягали до моїх вразливих стегон. Пляшка зі свіжою водою стояла поряд із планшетом, на якому прокручувався марафон по йоги. Поставте коліна на килимок, спину вирівняйте та вигніть, змінюйте ноги та руки одночасно під час підняття. — Жінка показувала та говорила в невеликий мікрофон, що прикріплений до бретельки чорного топу. Я максимально дослухалася та виконувала усі вказівки, як справжня старанна учениця. Через 30 хвилин я була спітніла та втомлена. Легка прохолода пройшлася моєю спиною, коли робила позу «Кобра», на дворі вже добряче піднялося сонце, а я майже доробила 13 вправ, що висвітлювалися поряд із відео на екрані.

— Морок.

— КС, КС, КС.

Чийсь чоловічий голос шептався по кущах. Я зацікавлено дивилася, прижмуривши очі, як широка спина губилися в зелених зарослях рослин. А чорний кіт розслаблено лежав по інший бік куща. Вуха кожен раз підіймалися і реагували на «Кіс-кіс».

— Чортовий кіт. Де ти впав на мою голову?

Грубий голос застогнав та вилаявся. Хотів вилізти із кущів, як застряг на гострій гілці. Рослина пройшлася по тонкій тканині футболки та зробила невелику діру.

— Ну ти й паразит! Увесь час бути тут дивитися, як страждає твій хазяїн, і ніяк не реагувати.

Я тихо засміялася, щоб не привертати зайвої уваги, і продовжила робити вправи.

— Ой. З кущів вийшов чоловік на руках з чорним гарним котиком.

— Злата?

— Я аж прокинулася. Припинила заняття, обернулася до співрозмовника і мало не відкрила рот.

— Ти. Тільки, що зрозуміла, що навіть не знаю, як звати чоловіка, із-за якого на моїй нозі видніється жахливий синій синяк.

— Тимур.

Я підняла брови, бо не зрозуміла, що він каже. Схоже, коли нагинала та розгинала голову, кров потекла не туди куди потрібно.

— Ім'я. Мене звати Тимур.

— О, приємно. Чомусь хотілося якомога далі втекти, це не було схоже на минулу зустріч, наповнену впевненістю. Незручність ситуації накололася, і я поправила за вухо волосся, що вибилося із хвилястого хвоста.

Кіт в руках Тимура завився та запищав. Я усміхнулася, і наблизилися ближче до красеня.

— Можна?

Я кивнула на тварину і ніжно усміхнулася.

— Так, але він трішки дивний кіт, попереджую.

Морок покосився на хазяїна, а очі неначе глузували з нього. Хлопець передав свою тваринку та застережливо дивився на нього. Морок лише тихо замуркотів і притулився ближче до моїх грудей.

— Він с першого погляду завжди такий, а потім йде сцяти на килимок, бо йому там м'якше і тепліше.

Тимур клацнув язиком і почухав тварину за вушком.

Я усміхнулася, а потім запитала — Морок?

— Так, Морок.

— Йому пасує. Чорний колір, небесні очі та рожеві подушечки. Краса неймовірна.

Морок в знак згоди потерся об мої груди, а я залилася сильним реготом. Від уважного погляду Тимура я занепокоїлася і притиснула сильніше кота, з яким потрібно прощатися. Ніби якийсь всезнайка прочитав мої думки, бо хтось надзвонював на мій мобільний, що лежав на тканині для йоги. Я передала істоту до рук Тимура і приклала смартфон до вуха.

— Злат потрібно негайно в офіс.

— Гаразд. Зараз буду.

Я обвела поглядом Тимура, а потім погладила Морока, який широко розплющеними очима дивився на мене.

— Мені треба йти. Вибач. — Але надіюсь ще побачимося. Мені стало надто не зручному тому, не дочекавшись відповіді, забрала планшет та килимок і пішла у свій ЖК.

— Коли сильні двері ліфта зачинилися, я видихнула на повні груди та заплющила очі. Заплуталася в собі та своїх почуттях. Голова йде обертом від того хлопця.

— Тимур.

Не розумію, що в ньому такого не звичного. Звичайний зі звичайним котом. Ліфт прибув на мій поверх і тихе клацання дійшло до моїх вух. Вийшла і майже добігла до своїх дверей. Забралася в гардеробну та одягла світло-сині джинси, легкий білий лонгслів та уклала волосся в локони. Коричними тінями прикрасила повіки, а губи намалювала рожевим блиском. Взула чорні чобітки на товстій підошві, а на плечі накинула чорне пальто. Доїхала та вийшла із холу відразу прямуючи до таксі. Сьогодні в мого водія вихідний, тому я вирішила, що не буду його турбувати.

Довга скляна будівля виглядала з-під високих дерев. Поправила окуляри на переносці, подякувала водієві та вийшла із прямою спиною. Журналісти відразу ж накинулися та почали задавати купу запитань.

— Про що буде ваша наступна пісня?

— У якому місті чи країні буде відбуватися наступний концерт?

— Ваше серце вільне?

І купу інших запитань, які я майстерно оминала. Папараці завжди знаходяться поряд із компанією, а якби могли увійти всередину, то б зробила це вже б давним-давно. Зачинила за собою товсті прозорі двері, привітала із Катериною, дівчина, що сидить за приймальнею, та відразу зайшла у пустий ліфт, виділений для працівників. Для клієнтів знаходиться напроти. 10 поверх зустрів мене із гулом людей, що бігали та розмовляли через телефони.

Кабінет №10 Сніжана Вікторівна. Я увійшла до приміщення та відразу ж зняла окуляри.

— Привіт.

— Привіт.

— У нас є кілька варіантів для проведення наступних концертів. Точніше, деякі знаходяться в Україні, а інші за кордоном.