Розділ 4

Злата

Усі суглоби боліли, тіло відмовлялося рухатися. І найгірше, я не могла дихати. Перевернулася на інший бік й просто трималася рукою за горло, вдихала глибокими ковтками повітря, та помалу рухалася до білого острова. У очах усе плелося та переверталося, я неначе втрачала частинку своєї сили й просто нервово повзла до краю нескінченності. Розум палав, погляд темнів усе бралося в дрібні квадратики, схожі на фільтр 2018 року. Холодна плитка прилипла до моїх грудей і не відпускала зі своїх огидних лап. Щось прилипло до моїх плечей, я трусилася, намагаючись вилізти із цього кошмару. Різкий удар продзвенів у вухах. Жіночий репет кружляв навколо мене, але далеко, дуже далеко, можливо, на відстані до 10 метрів, а то й більше. Щось крижане билося в моє обличчя, потрапляло в ніс, вуха та рот. Мій рот був відкритий та з виступленим язиком. Удар повторився з іншої сторони і я прокинулась. Жахливий сон скінчився, залишивши реальність. По кухні бігала Сніжана із мокрим синім рушником в руці та кришталевою склянкою з водою. Її зляканий погляд пройшовся усім моїм тілом та зупинився на обличчі. Швидко кинула на задню шийну ділянку рушник та майже залила мій рот водою. Налякано відкашлявшись, я поклала руки собі на коліна. Ховаючи тремтіння, опустила очі на білий педикюр та в розумі проспівала новий текст пісні.  

«Зорі, що мерехтять, ніколи не покинуть нас. Очі немов два чорних ґудзики, що... »

Два речення крутяться в розумі використовуючи різноманітні інтонації та жанри виконання. Усе повертається на місце. Круглий стіл, чиста підлога, широкі вікна та стривожений менеджер, який увесь час сиділа навколішки біля моїх ніг. 

Що трапилося? Заспокійливий голос Сніжани допоміг змусити підняти погляд та відповісти: Жахливе повідомлення прийшло на мій номер телефону, я злякалася й напевно перевернулася через ніжку стола, коли вирівнювала ногу. Ти ж знаєш, як я люблю задирати ноги, сама навіть казала, що деколи схожа на прутку мартишку. 

— Пам'ятаю. 

— Що ти. Я зупинилася, бо не знала, чи можна таке запитувати, коли людина майже витягла із того світу, але все ж продовжила, що ти тут робиш? Вибач, що таке запитую, але мені справді цікаво. 

— Ми ж наче домовилися о 10 в день обговорити твої майбутні виступи. Я здивовано вигнула брову, а потім уточнила: 10? Не о 16:30? Колега потяглася за телефоном та насупилася. — Бляха, дійсно, 16:30. Як я могла не так зрозуміти сенс повідомлення?. 

— Напевно добре, що ти не зрозуміла сенс повідомлення. Руки знову затряслися від спогадів того жаху, який відчувала. 

— Давай я прийду до тебе о 16:00 сьогодні, усе обговоримо, і якраз провідаю тебе. Не хочеш звернутися до лікаря? Такі панічні атаки серйозні. Дякую богові, що інтуїція мене не підвела. 

— Піду. Обов'язково сходжу та проконсультуюсь. Піжама відчувалася липкою як мед, коли стала, щоб провести Сніжану. Ноги йшли майже не відчутні, молюся, аби не впасти, тому опираюся на краєчок світлої стіни. Обіймаю подругу та зачиняю двері. Раптовий смуток насувається й заставляє думати наскільки я одинока. Так мене оточують купу людей, що мріють стати схожими на мене, але чи зуміла б вижити, якби Сніжана не переплутала час зустрічі? Я не певна, панічна атака поглинула мене повністю. Я не могла дихати, щось відчувати, навіть не впевнена, чи справді рухалася. Можливо лежала на одному місці та неприродно крутилася. Короткий спогад з'явився перед очима: дитяче тіло притиснуте до кухонної стінки, дрібні пальці заплутані в волосся голови, дерево боляче дряпає тонку шкіру. Напроти малої копії мене навколішки стоять широкі стегна чоловіка, обтягнуті чорними джинсами. З його рота вилітає лайка, гарчання, крик, руки літають навколо нас, додаючи бажаного ефекту страху. Темна дерев'яна шухляда відсовується позаду мене із дратівливим скрипом. 

 Збираю темне волосся в широкий хвіст обома руками, хватаючи ще досі вологу синю тканину, й притискаю її до свого спітнілого лиця. 

На ходу до ванної кімнати знімаю увесь липкий одяг, залишаючись лише в одній білизні та біжу до душової, заплющивши двері із голосним звуком. Набираю долоню крижаної води та детально промиваю кожен міліметр шкіри. Почервоніле обличчя змішується із пекучими сльозами, що з кожною секундою збільшуються стають водоспадом або криницею. Голі груди відкривають повний доступ на тонкий довгий шрам, який хочеться зішкребти твердою стороною губки. Холодні промені ллються на усе оголене тіло в перемішку з вузькою річкою сліз. Мочалка опиняється в моїх руках, і я одним рухом проводжую по огидній пам'ятці свого дитинства. Біль пронизує усі кістки, а судомний стогін вийшов із моїх вуст. Вода перемішалася із бордовим кольором крові. Дитячий крик лунає в моїй пам'яті, шипіння про прохання зупинитися та нарешті отриманий спокій пройшовся усіма травмованими місцями, коли я зустрілася із темнотою. Під ногами виблискувала червона вода, голова сперлася на стінку душу й заспокійливо дивилася, як червоний відтінок змивався залишивши лише рожевий колір, що пофарбував білий піддон. 

Усі склянки стояли напроти одна одної. Різні засоби відтінків, які відрізнялися багатьма факторами, поєднувало те, що кожна із засобів була акуратно вилита в прозору баночку, прикрашену білими наліпками із підписами, що показували, який продукт в середині. Один рожевий гребінець лежав поряд із ватними дисками та вушними паличками. Роздратуванням кипіло з середини за ідеальність. Ліктем зруйнувала усе, що стояло на поверхні, залишивши один безлад. 

Заспокоївшись, вийшла із ванної кімнати та увійшла до просторої гардеробної. Єдина кімната, яка виконана в чорних та золотих відтінках. Коротка біла спідниця прикрашала мій низ, а на верх одягнула звичайний сірий топ, що гармонійно комбінував із білим. Срібний ланцюжок, круглі сережки ніжно доповнили образ, а часи додали елегантності та впевненості. Замкнула прозорі двері гардеробної, лампочки якої відразу ж погасли. Та ступила із новими силами на чистий аркуш паперу.