Розділ 3

Тимур

Навколо всі скуповували прикраси, сувеніри, алкоголь. Продавці були зайняті та привітні. Часом я усміхався, а іноді, як у цю мить, проходячи повз чоловіка в літньому віці, відчуваю, як його косий погляд спопеляє. З асортименту нічого цікавого, але зле обличчя старого стоїть прямо переді мною. Невелика коричнева скринька з готівкою лежить на лавці, де її чудово видно.

Я кліпнув і вмить приховав усі підозри щодо можливого пограбування. Роблю два кола і, для правдоподібності, купую дурнуватий магніт з написом «Стій або біжи». Повертаюся до поміченого кіоску. Людей стало вдвічі більше; можна вважати, що це ідеальний момент, щоб отримати нагороду. Повільно підходжу до рушників різних кольорів та візерунків. Витягують монету і, напівдорозі до зіткнення з асфальтом, беру частину коштів, непомітно заховуючи її в долоню, і спокійно підіймають монету.

— Ай! — запищало щось позаду мене, а потім гучно впало. Перелякано обертаюся і бачу, як дівчина лежить на брудній землі з чорною кепкою на обличчі. Усі перехожі дивляться на нас з відкритими ротами, а дві бабусі перешіптуються, поки ми підходимо один до одного. Подарувавши їм косий погляд, я сів на коліна і хотів зняти кепку, як тонкі пальці застережливо стиснули мою руку. Я засміявся на весь голос і відвів іншу руку дівчини. Увесь час єдиним звуком, що вирвався з її милого ротика, було прокляття та шипіння. Як тільки я поставив незнайомку на ноги, відразу ж відпустив її руку, ігноруючи напругу, що пройшла від косточків пальців до мозочка. Струнке тіло дівчини мало не знову впало на холодний, брудний асфальт.

— Не падай від моєї краси, — сказав, хоча це не звучало так, як мені хотілося. Вийшло більш співчутливо.

— Відведи. Мене. Звідси. — Її прохання було прямим і серйозним, але ніхто не міг зупинити мій невагомий язик.

— Ти щось забула доповнити, красуне.

— Та чорт із тобою! — Вона вишкірила бездоганну усмішку і пішла якомога далі від натовпу та мене.

— Хто взяв частину моєї готівки? — Продавець дивився на скриню, а потім підняв очі, що не палали, а горіли полум'ям.

Округливши очі, я оглянув натовп, який не розходився, а розбігався. Слідуючи їхньому прикладу, я забіг у найближчий провулок. Навколо були стіни з жовтих каменів, а в глибині, здавалося, стояла довга лавка з завитками різних форм. І яка, на мій подив, виявилася зовсім не порожньою. На один з завитків лежала спина в білому футболці, а голова була закрита чорною кепкою. Усміхнувшись, я повільно підійшов і нахилився прямо перед обличчям загадкової дівчини.

— Господи, знову ти! — Її карі очі стали переляканими та більшими. Вони розкривали твій красивий карий погляд, темніший за мій.

— Я тут, — сказав я, одним рухом переплигнув лавку і сів на вільне місце.

Дівчина тихо дивилася та автоматично погладжувала ногу, на яку впала.

— Покажи.

— Ще чого!

— Будь ласка, обіцяю, що нічого поганого не зроблю.

— Наче можна ще гірше.

— Можна, повір. 

Вона обвела мене поглядом з ніг до голови. Чомусь її зовнішність здалася близько знайомою, але я не міг пригадати, де її бачив. На руці, якою гладила ногу, виблискувала золота каблучка. Я ошпарено підняв руку і зацікавлено розглядав. Невелика гітара, гриф якої був оздоблений дрібними камінчиками, була лише в декількох екземплярах, виготовлених у дорогому ювелірному магазині «Л&М».

— Злата Руденко, — промовив я, провівши великим пальцем по тонкому пальцю співачки, і підняв верхній кут губи. Дівчина, мов тільки що прокинулася, відтягнула руку трохи далі від моєї долоні. Без відчуття її шкіри стало холодно.

— Дай гляну на ногу, — без шансу на заперечення, я взяв гладку ногу дівчини і поклав собі на коліна. Вона відразу ж зреагувала на викликаний біль, прикусивши нижню губу. Цівка червоної рідини покотилася по підборіддю до замкнених тонких ключиць.

— Перелому немає. Завтра залишиться синяк та подряпина, але краще сходи до лікаря, щоб бути певною, що не отримала якусь вивернуту кістку. Її очі округлилися і заповнилися сльозами. Чомусь я сам злякався й потягнувся до її обличчя, щоб заспокоїти.

— Ти чого? Усе гаразд! У тебе не буде жодних вивернутих кісток або чогось гіршого.

— Я не можу стати нормально! — прокричала вона прямо в обличчя, а ти кажеш, що все нормально.

— Нормально! Ти просто впала неправильно і в результаті забилася сильніше. Знаєш, скільки разів я падав із дерев? Повір, краще не знати.

Її почервонілий ніс зморщився від сміху, і я сам не зміг стриматися, зареготавши. Як дихання прийшло в норму, я відвів руки від тонкої шиї та обтер об власну. Зацікавлено дивлячись на Злату.

Її проникливий погляд не залишав мого, аж поки сильний рев гальм не зупинився прямо перед нами. І не вийшов симпатичний молодий хлопець в чорному класичному костюмі.

Я ошпарено дивився спершу на дівчину, потім на хлопця, поки Злата не зняла свою ногу з моїх колін.

— Дякую, що приїхав. Уже йду. — Вона подарувала йому омріяну усмішку й сіла на заднє сидіння, проігнорувавши мою присутність.

У грудях засіло неприємне гірке відчуття, щось схоже на дряпання гострими кігтями по внутрішній частині серця.

Я провів спітнілими долонями по синіх джинсах, і, зробивши один видих, піднявся з лавки. Вийшов з провулка, сховав отримані гроші та пішов куди бачать очі.

*«Л&М» — вигаданий український бренд прикрас. Усі магазини та фірми вигадані, щоб не створювати рекламу.*