Розділ 2

Злата

Двоспальне ліжко акуратно застелене пухкими рожевими простирадлами. Навколо спинки розкидані декоративні подушки та м'які іграшки з різних мультфільмів. Прибираючи кожну зі штучних друзів, я залишаю коричневу мавпу, яку мама подарувала на моє десяте день народження. Усміхаючись, проводжу рукою по приємній шерсті тваринки та ненароком зачіпаю тонку чорну нитку.

Спогади спливають перед очима, наче наяву. Темні пасма волосся розкидані по всьому обличчю, такі ж темні очі світяться ненатуральним блиском від сп'яніння, а розширені зіниці вказують на вживання наркотиків. Волога виступає на очах, а руки трясуться. Мало не задушивши мавпу, я беру її за тонку лапку та кладу на круглий скляний кухонний стіл. З дальнього ящика невеликого лотка дістаю чорну нитку, ножиці й довгу голку. 

— Приведемо тебе до ладу? — запитую вголос. Надягаю окуляри прямокутної форми й починаю пришивати назад брову тварини. Два круглих ґудзики аж світяться від щастя, коли я закінчую роботу. 

Саджу іграшку посеред ліжка, а сама обираю білосніжну піжаму з рожевими сердечками. Вмикаю сенсорним способом прямокутне дзеркало у ванній кімнаті, скидаю сорочку й дивлюся на огидний шрам, що приріс до моєї шкіри. Його блідо-рожевий колір комбінується зі світлим кольором шкіри, створюючи неприродний контраст. Змушую себе різко підняти погляд, стираю макіяж, знімаю прикраси та втомлено прямую до м'якого матраца з не менш приємними подушками. Пригортаю мавпу ближче до грудей та заплющую очі.

Сонячні промені падають на обличчя. Я скривилася та перевернулася на інший бік. Простирадло заплуталося між ногами, я переверталася і впала на холодну підлогу. 

— Лайно! — прокричала я на всю кімнату. Останньою краплею став будильник, який вирішив, що має право кричати в мій вихідний. Від'єднавши смартфон від зарядного пристрою, я вимкнула жахливий рингтон гавкання собак. 

Соціальні мережі були заповнені моїми фотографіями та відео, а також безліччю відміток. Настрій зіпсованого ранку вмить зник; я завжди любила спілкуватися з глядачами та дивитися їхні відео, як вони монтують їх з різними ефектами. Іноді я додаю на свою сторінку відео TikTok, і це приносить ще більше підписників. Схоже, не лише мені подобається взаємність.

Перші 10 відео були з самого початку, коли я тільки увійшла в зал. Наступні — після декількох зіграних пісень. Моє волосся вже не було таким ідеальним, але каблучка стала гарним вибором; вона постійно переливалася, це було видно навіть здалеку. 

Наступне відео милої на вигляд дівчини, хоча вії неправильно наклеєні й псують увесь макіяж. Її руки були граційними та плавними, можливо, вона працює танцюристкою. Потім камера здвигується вбік, і відео обривається. Здивовано переглядаю ще раз, потім ще раз, поки не помічаю чорну шкіряну куртку, яка чомусь здається знайомою. Швидко поширюю сторіз у свій акаунт і прокручую цей момент знову в голові. 

— Боже! — вигукнула я, ледве не випустивши телефон, коли згадала схожу куртку. 

Міцна спина, темне волосся, високий зріст та куртка. Шкіряна. Так, напевно, шкіряних курток увечері було дуже багато, але цю не знаю як описати — вона здається рідною. 

Решту відео я поширювала, ставила лайки, відповідала на повідомлення та дякувала, але те відео та спогад постійно поверталися до моєї свідомості. Втомлено видихнула і потерла рукою шию, яка на дотик була гладкою та теплою. Чайник довго закипів, але я не могла змусити себе встати та залити розсипну каву. Я вхопилася за стіл, піднялася, дійшла на ватних ногах до холодильника і легким рухом дістала холодне простерилізоване молоко та заморожені кубики льоду. Насипала та влила всі інгредієнти в каву й полила горіховим сиропом, бо карамельний терпіти не можу; лише одна думка про цей запах та солодкий смак викликає нудоту. Ковток напою вийшов у міру солодким, прохолодним, а запах кави доповнював легку нотку горіха. Молочний сир поєднала з усіма фруктами, що були вдома, впихнула чайну ложку і сіла на стілець, притиснувши праву ногу до грудей, увімкнула нову серію серіалу й намагалася відганяти думки про загадкову куртку зі загадковим власником. 

Сповіщення спливло на екрані блокування від батька. Очі стали у двічі більшими. Уся перетравлена їжа підсунулася до горла й утворила неприємну злиплу грудку. 

«Доню, не ігноруй свого рідного батька. Чи ти не хочеш зі мною розмовляти? Я ж переймаюся за твоє здоров'я».

Я втупилася в ці чотири рядки й просто не вірила своїм очам. Спогади проривалися в мою свідомість і намагалися керувати моїми емоціями зсередини мозку. 

«Ти ніхто, була ніким і залишилася пустим місцем. Усе, що в тебе є, належить не тобі. Ти. Ні. Хто». 

Його слова були чіткими. Серце калатало й пекло. В очах потемніло, голова пульсувала. Телефон вислизнув із моєї руки, а я не помітила, як зіткнулася з білим мармуром плитки.

Любі, запрошую вас до свого телеграм-каналу, де ви зможете швидше дізнаватися про оновлення розділів, а також ближче познайомитися з автором.  

Посилання:  

https://t.me/viktoria_author