Пролог

Злата

Натовп заповнив увесь простір довгого приміщення. Моє хвилювання зростало з кожною секундою. Схвильовано проводжу тонкими пальцями з нещодавно зробленим манікюром по хвилястому волоссю та дивлюсь крізь дрібну щілинку, яка відгороджує мене від сотні людей. Високий каблук не заважав мені розвертатися й поспішати до гримерної кімнати. Усі чотири стіни пофарбовані в бежевий колір, а довга стільниця займає всю стіну, на якій висить ідеально вимите LED-дзеркало.

Темний колір моїх очей виблискує при яскравому світлі дзеркала. Чорна атласна сорочка прикриває тонкі ключиці, перші верхні ґудзики якої розстібнуті, відкриваючи невелику зону декольте. Широкі сині джинси ідеально облягають тонку талію, а з-під краю джинсів виглядають новокуплені білосніжні кросівки "Kim". Кроки відлунюють кімнатою, поки я не дійшла до м'якого рожевого крісла й не сіла, розташувавши руки по боках від свого тіла. Крізь пальці відчувається м'яка оббивка крісла. Позаду проскрипіли важкі двері гримерної, і увійшла жінка невеликого зросту зі світлим рівним волоссям. Схоже, моє хвилювання стало помітним із відстані, адже гримерка лише ніжно посміхнулася й повернула моє обличчя ближче до себе.

— Ви давно працюєте візажистом?

— Достатньо, — коротко відповіла вона, легким рухом піднявши моє підборіддя вище.

З кожним кліпанням вій предмети в руках візажиста змінювались: її палець мирно лежав на щоці, а інша рука фарбувала й без того густі темні брови. Останнім відчуттям було притискання аплікатора до верхньої губи.

Худорляві пальці блондинки міцно стиснули спинку крісла, обертаючи його так, що я змогла побачити своє перевтілення наяву. Карі очі стали виразнішими та глибшими, а брови акуратнішими й чіткішими. Губи переливалися кожним рухом завдяки блиску "Jon". Зачіска вже була готова, тож гримерка лише підправила чубчик.

— Готово, красуне. — Вона стояла поруч зі стільцем й захоплено спостерігала за відображенням у дзеркалі.

— То як вас звати? — Мене вже почало бентежити, що людина, яка торкалася моїм обличчям, навіть не сказала свого імені.

Обличчя жінки ніби стало розслабленішим, аніж раніше, та я мало не закотила повіки від цього.

— Світлана, — її картатий ніс зморщився й показав веснянки, які до того було складно помітити.

«Світло землі» — ім'я, що символізує чистоту, їй пасує. Веснянки неначе дарунок сонця, а світле волосся — ознака незаплямованої душі. У кімнату увірвався молодий хлопець з чорним, як вугілля, волоссям. Він прокричав щось протягом десяти хвилин і вибіг, ніби тут його й не було.

— Останній штрих, і ти готова, — сказала Світлана, перебираючи очима усі прикраси, які було чудово видно завдяки прозорій поверхні стільниці. Золото і срібло дивовижно мерехтіло; шкода, що Ксенія цього не бачить: моя подруга обожнює все, що блищить.

Тепер, коли мою шию прикрашає довге золотисте кольє, а на вказівному пальці мерехтить тонка золота каблучка з вишуканою маленькою гітарою, гриф якої оздоблений дрібними білими камінчиками, Світлана нарешті сказала, що все готово, і я можу бігти підкорювати сцену.

Якщо годину тому було багато людей, то зараз їх не розрахувати. Знервовано потерла долоні об джинси й судомно видихнула.

— Злат, ти неймовірна, — прошепотіла мій менеджер і підбадьорливо посміхнулася.

Коли ширма повільно почала відкриватися, я широко розплющила очі, бо не очікувала, що виступ розпочнеться так скоро. Вирівнявши спину та усміхнувшись своєю найяскравішою посмішкою, впевнено попрямувала до людей, які бажали почути мій голос. Як тільки довгий каблук зіткнувся з глянцевою поверхнею сцени, усі закричали в привітаннях. Посеред підлоги стояв довгий стілець, на який сперта моя улюблена гітара. З широкою посмішкою на вустах я підійшла та сіла на м'яку сідушку. Гітара в руках відчувалася природною та необхідною, неначе ковток повітря. Її синій колір доповнював колірну гамму вечірки — сірий і синій. Мелодія лилася під моїми пальцями, а спів доповнював картину. Радісні рухи і посмішки глядачів давали знати, що не варто зупинятися. Камери, ліхтарі — усе мерехтіло в небі, більше не існувало нічого, окрім цього моменту.

Після двох зіграних пісень адреналін тікав у венах, до шиї прилипало волосся, а різноколірне освітлення падало мені на обличчя, в той час як фанати танцювали, співали й просто насолоджувалися моментом. Але хтось прокрався крізь натовп, як сіра миша, що тікала із краденим додому. Темне волосся, високий зріст — ось що встигла помітити перед тим, як силует зник. Зрозумівши, що музика стала тихішою і менш енергійною, я додала акордів. Через дві години, коли всі пісні були зіграні, я встала зі стільця й попрямувала до слухачів. Поки йшла до виходу, ставила автографи, фотографувалася, усміхалася й обіймалася. Край сорочки спустився нижче, мало не відкриваючи помітний шрам біля грудей. Я мала потягнутися, щоб поправити, але усі десять камер були спрямовані на мене. З яскравою посмішкою вийшла з приміщення та сіла в лімузин, що чекав на мене.