Частина 1. Нове знайомство

- Нііі, тільки не помирай.. Я ж тебе кохаю. Я так боявся тебе втратити, але так і не зміг вберегти...


За деякий час до цього:

Знаєте той момент, коли страх втратити все і залишитись ні з чим змушує працювати на межі можливостей? Усе це було в минулому для мене. Сьогодні моє детективне агентство, яке я з нуля будувала кожним своїм зусиллям і кожною нічною безсонною годиною, набрало такого оберту, що я й сама собі ледве вірю.

Мене звати Олександра, мені 28 років, і, здається, я знайшла своє покликання. На перший погляд я — звичайна дівчина: висока, струнка, з пронизливими блакитними очима та русявим волоссям, яке зазвичай недбало зібране у хвіст. Проте саме мій зовнішній спокій і доброзичливість часто вводять людей в оману. Я можу здатися тендітною, але під цією оболонкою ховається сильна, вольова особистість, яка не зупиниться, поки не знайде відповіді. Мій батько завжди казав, що мої очі "бачать те, що інші пропускають" — мабуть, через це я й стала детективом.

Ще кілька років тому я, молода юристка, стояла на роздоріжжі — без впевненості, без досвіду, з однією мрією: зробити щось більше, ніж просто розбиратися у паперах. Я вирішила ризикнути і створити власне детективне агентство. Тепер я розслідую найскладніші справи, ті, які інші давно залишили. Сьогодні моє агентство має репутацію серед тих, хто шукає правду там, де інші вже здалися.
Тож, коли до мене звернулись з проханням розслідувати нову загадкову справу, я не вагалася.

На цих вихідних я допрацьовувала чергову справу, коли поштарка принесла листа. Він не мав якихось помітних ознак важливості — звичайний конверт, стандартний шрифт, нічого особливого. Але коли я відкрила його і побачила ім'я відправника, щось у мені тривожно смикнулося.

"Від імені Андрія Морозова", — свідчив лист. Морозов, відомий у місті підприємець, здавалося б, не мав підстав звертатися до мого агентства. Але те, що він писав, змусило мене зупинитися. Його донька загинула при загадкових обставинах, а поліція відмахнулася, оголосивши це самогубством.

"Я не вірю в це, — писав він. — Щось тут не так. Поліція не хоче шукати винних. Мені потрібна допомога."

Його слова відгукнулися у моєму серці. Я зрозуміла, що це — не просто черговий випадок. Тут було щось більше. Щось, що виходило за межі звичайної роботи. Я ще раз перечитала лист від Морозова, намагаючись зрозуміти, чому саме він звернувся до мене. Моє агентство не раз бралося за складні справи, але в кожній з них було щось очевидне, що я могла побачити. Тут же — самогубство, яке поліція вже розслідувала. Здавалося б, справа закрита. Але щось у цьому листі не давало мені спокою.

"Вони нічого не хочуть бачити, — думала я. — А я бачу те, що інші ігнорують."

Я дістала телефон і набрала номер.

— Ліля, підготуй усе для нової справи. Нам потрібно розібратися в самогубстві Морозової, — промовила я, намагаючись тримати голос спокійним, але відчувала, як впевненість підсилюється з кожним словом.

Поклавши слухавку, я взяла фото з місця події, яке надіслав Морозов разом із листом. Уважно оглянула кожну деталь на знімку. Щось тут не збігалося. Але що саме? Поки що я не могла зрозуміти.

"Треба буде поїхати на місце, — вирішила я. — Подивлюсь на все на власні очі."

Але для початку потрібно було відвідати відділок і переглянути протокол. Можливо, там знайдеться якась зачіпка.

Підіймаючись сходами до відділку, я відчувала, як серце б’ється швидше від хвилювання. Нарешті знайшла потрібну будівлю — невелика, з блакитними дверима та жовтими надписами. Перш ніж зайти, глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти себе.

Відкривши двері, я зайшла всередину. Приміщення було заповнене співробітниками, що поринули у свої буденні справи. Підійшла до чергового офіцера.

— Доброго дня. Мене звуть Олександра Сокіл, я детектив. Мені потрібно переглянути протокол справи про самогубство доньки Андрія Морозова, — сказала я, намагаючись звучати впевнено.

Офіцер поглянув на мене з певною недовірою, але згодом кивнув.

— Зачекайте хвилинку.

Він зник за дверима, і я скористалася цим часом, щоб зібрати свої думки. Я знала, що маю використати цю можливість максимально.

Через кілька хвилин офіцер повернувся з папкою в руках.

— Ось, будь ласка. Але пам’ятайте, що ця інформація конфіденційна.

— Дуже дякую, — відповіла я, уважно переглядаючи протокол. "Самогубство", — подумки повторила я, перечитуючи сухі рядки висновків. Відсутність видимих слідів насильства, вузол мотузки, ретельно складені речі. Все виглядало занадто просто.


Протокол огляду з місця подій:

Дата: 25 червня 2024 р.
Час прибуття: 01:45
Місце події: Левандівський парк
Заявник: Перехожий, який виявив тіло
Слідчий: Петренко Олег Андрієвич
Оперативна група: Майор П. Коваль експерт-криміналіст 
І.Драч

                     ОГЛЯД МІСЦЯ ПОДІЙ:

1. Тіло жертви.
Виявлено тіло молодої дівчини, пізніше ідентифікованої як Аліна Морозова, 16 років. Тіло висить на мотузці, закріпленій на гойдалці. Мотузка зав'язана вузлом середньої складності виглядає міцною та неушкодженою. Дівчина вдягнена в легкий светр і джинси. Видимих ознак боротьби або тілесних ушкоджень не зафіксовано. Руки і ноги дівчини не мають слідів зв'язування або інших ушкоджень.

2. Положення тіла.
Тіло знаходиться у вертикальному положенні. На обличчі жертви відсутні явні сліди насильницької дії, зокрема ударів або інших ушкоджень. Рот і очі відкриті, ознаки механічної асфіксії (задушення). Зігнуті в колінах ноги ледве торкаються землі.
3. Речові докази:
На відстані приблизно 1,5 метри від тіла на землі знайдено малюнок чорної троянди, виконаний на аркуші паперу. Малюнок не пошкоджений, але відчувається волога (можливо, через ранкову росу).
Інші видимі речові докази на місці події відсутні. 

4. Сліди на місці подій:
Також поблизу гойдалки виявлено сліди декількох людей і є деякі трохи розмиті. Ось є декілька осіб яких ми встановили по даних слідах: ..... ..... ....

5. Місце події:
Добре освітлена територія, не виявлено ознак боротьби. Гойдалка на якій знайшли тіло, без ушкоджень та на території, що поблизу не виявлено крові, місця боротьби чи насильницьких дій.


ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ:

На перший погляд, ситуація виглядає як добровільне самогубство. Вузол мотузки та відсутність слідів насильства або сторонньої присутності підтверджують цю версію. Малюнок чорної троянди, знайдений на місці, може бути символічним жестом передсмертного послання. Жодних видимих ознак стороннього втручання або насильницьких дій не виявлено.
Примітка: Рекомендується провести додаткове опитування рідних, друзів та близького оточення загиблої для встановлення можливих мотивів. Аналіз ДНК та відбитків пальців на малюнку і мотузці.
Оперативна група:
Петренко О.А., слідчий
— Чому ж тоді батько впевнений, що це вбивство? — тихо промовила я собі під ніс, записуючи кілька нотаток на полях. Мою заглибленість у роботу порушив звук відчинених дверей.

— Ви Сокіл? — пролунав голос за моєю спиною.

Я підвела голову. Переді мною стояв високий чоловік у строгому костюмі, явно здивований моєю присутністю. Я кивнула, не відриваючи погляду від документів.

— Так, — коротко відповіла я, повертаючись до протоколу.

Чоловік представився як Ярослав Величко, простягнувши руку для рукостискання. Кинувши швидкий погляд на його серйозний вираз обличчя та строгий вигляд, я зрозуміла, що він звик контролювати ситуацію.

Я підняла погляд і знову коротко кивнула, потиснувши руку.

— Олександра Сокіл, — нарешті додала я, чітко вимовляючи своє ім’я.

На мить він завмер, схоже, не очікуючи, що я буду жінкою.

— Олександра? — перепитав він, намагаючись приховати розгубленість.

— Так, а що, ви сподівалися на когось іншого? — з ледь помітною усмішкою відповіла я.

Ярослав швидко повернувся до звичного серйозного стану:

— Здається, в нас буде цікава співпраця. Я очікував побачити не дівчину, але вже що є то є.

— Вона буде звичайною і цілком продуктивною, я надіюсь, — злегка гаркнула я.

— План такий: я йду до школи і більше дізнаюсь у класного керівника про дівчинку, а ти... займись чимось, — Я знаю що можу впоратися з цією справою самотужки, і його присутність тільки заважає.