Епілог

Після чарівного світанку, Таня та Володимир не поспішають залишати той момент. Вони стоять разом на пагорбі, милуючись тим, як перші промені сонця осяюють місто і гори, немов благословляючи їхні стосунки. Вітер ніжно торкається її волосся, а Володимир, обійнявши Таню за плечі, шепоче їй на вухо: “Я не думав, що зустріну когось, хто змінить усе так швидко.” Таня усміхається, дивлячись на нього, відчуваючи себе неймовірно щасливою, і відповідає: “Я теж, але все здається таким правильним.”

Протягом відпустки їхнє кохання тільки розквітає. Вони проводять дні, блукаючи вузькими вуличками міста, обіймаючи один одного, спонтанно зупиняючись для поцілунків під покровом старих дерев або в затишних куточках кафе. Володимир час від часу жартує, як він намагався бути стриманим на початку, але Таня сміється, дивлячись йому в очі: “Ти ніколи не був стриманим, коли це стосувалося мене.”

Одного вечора, вони знаходять невеликий ресторанчик на узбережжі. Сонце заходить, фарбуючи небо у всі відтінки рожевого та помаранчевого. Світло свічок кидає м’яке сяйво на їхній стіл, а хвилі, що плещуться об берег, створюють чарівний музичний фон. Володимир бере Тані руку і, дивлячись їй прямо в очі, каже: “Я не уявляю свого життя без тебе. Ти — моє майбутнє.” Ці слова проникають у саме серце, і Таня відчуває, як її очі наповнюються слізьми щастя.

Вони розмовляють про все: про дитинство, мрії, минулі розчарування та плани на майбутнє. Їхні розмови не припиняються навіть у тиші — погляди, легкі дотики, тепло рук говорять більше, ніж слова. У цей момент Таня розуміє, що це не просто відпустка, це початок чогось великого, чогось справжнього.

Їхня відпустка стає незабутньою мозаїкою з моментів: сміху, прогулянок на човні, обміну поцілунками під зірковим небом і нескінченних розмов, які здається, ніколи не набриднуть. Вони обіцяють одне одному, що обов’язково повернуться сюди.

Повернувшись додому, їхні стосунки продовжують розвиватися. Минув рік, і Таня та Володимир стають нерозлучними. Вони вирішують зробити великий крок — одружитися. Їм хочеться поділитися своїм щастям з усіма, кого вони люблять, і водночас залишити частину цього чарівного світу тільки для себе. Тому вони вирішують зробити два весілля: одне в Україні для рідних і близьких, а друге — там, де почалася їхня історія, у Сакартвело.

Після того, як ми вирішили святкувати наше друге весілля в Сакартвело, я не могла дочекатися цього дня. Я дуже хотіла, щоб це весілля було сповнене грузинських традицій, адже саме ця країна об’єднала нас. Коханий, у мене є для тебе одна новина, я поділюся нею пізніше, коли всі гості підуть, і ми залишимося наодинці. Ти будеш здивований, я обіцяю.

День нашого весілля був наповнений радістю та любов’ю. Гості танцювали та співали, грузинські традиції пронизували кожен момент. Я була в традиційній весільній сукні, яка символізувала новий початок. Ти стояв поруч, виглядав неймовірно щасливим. Ми танцювали разом, наші руки перепліталися, а очі не могли відірватися одне від одного. Було трохи страшно, але водночас надзвичайно спокійно — як ніби все було саме так, як мало бути. Ця країна дійсно об’єднала нас, і я була неймовірно вдячна за кожен момент, проведений разом.

Коли гості почали прощатися, і ми залишилися наодинці, я взяла тебе за руку. Настав момент поділитися тим, що я тримала в собі цілий вечір. Мої пальці ніжно торкнулися твоїх, і я відчула, як хвилювання знову прокотилося крізь мене.

– Коханий, – почала я тихо, – у мене є для тебе новина. Через вісім місяців ти станеш батьком. Я впевнена, що ти будеш чудовим батьком, як ти є чудовою людиною. Я ще не знаю точно, хто народиться, але моє серце підказує, що це буде син. Я так сильно тебе люблю і не можу дочекатися цього моменту в нашому житті.

Ти подивився на мене, і в твоїх очах засяяли сльози щастя. Ми стояли під зоряним небом Сакартвело, тримаючись за руки, і цей момент був ідеальним.