…

Коли я побачила Володимира, я була приголомшена. Не могла повірити, що це він — у цьому прекрасному місці, на цьому весіллі. Я не знала, як реагувати на таку несподіванку. Моє серце забилося частіше, а думки почали плутатися в голові.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Мені хотілося поговорити з ним, дізнатися, що він тут робить, але насправді це було непросто. Я підійшла ближче і сказала: “Вов, можна з тобою поговорити? Давай відійдемо, щоб нас ніхто не чув і нам ніхто не заважав.”

Володимир, з усмішкою на обличчі, кивнув і ми вийшли на балкон, де свіжий повітря і звуки весільних святкувань залишилися позаду. Тут було тихо, і я відчула, як радість переповнює мене.

— Що ти робиш тут? — спитала я, не стримуючи свого здивування.

— Я прийшов на весілля свого друга, — пояснив він. — А ти? Не могла подумати, що зустріну тебе тут.

— Я вирішила трохи помандрувати і відпочити, — зізналася я. — Спочатку не знала, що роблю, але тепер, здається, я знайшла своє місце.

Ми продовжували спілкуватися, і з кожним словом відчуття, що нас з’єднує, лише зростало. Я дізнавалася більше про його життя, про його мандри та мрії, а він слухав мене з цікавістю. Ця розмова була для мене важливою, і я відчула, як знову відкриваю своє серце до нового.

Ми не помітили, як пролетіли хвилини, затягнуті у спогади, плани на майбутнє і спільні мрії. Я відчула, як важливість нашої зустрічі стає очевидною. Ця випадкова зустріч в Сакартвело відкривала нові можливості, які я ніколи не уявляла.