Розділ 5

— Лізо, ти просто супер! Ця картина просто вражає! — Калієна не припиняє висловлювати своє захоплення.
— Дякую, Калі. Якби не твоя підтримка, я, мабуть, не змогла би цього досягнути. Ти — моя головна муза, — відповідаю з вдячністю.
Минулий тиждень виявився насиченим, і я, здається, забула про Олексія. Але згадка про нього все ще викликає хвилювання в серці. Як можна забути когось, хто був таким важливим? Все ж таки пройшло всього 2 тижні, не думаю що я зможу забути його за такий короткий час.
— Лізо, можливо, тобі потрібно відірватися від цього та знайти собі когось. Я можу допомогти тобі з цим, — Калієна з хитрою посмішкою пропонує.
— Ні, Калі. Дякую, але зараз не час. Я ще не готова. Для мене це все ще болюче, — відповідаю, відверто ділячись своїми почуттями.
— Лізо, я розумію, що це було складно, але не забувай, що не всі хлопці такі. Ти заслуговуєш на щасливий фінал, — Калієна нагадує мені про надію на майбутнє.
— Можливо, ти й права, Калі. Але зараз я просто хочу сфокусуватися на малюванні. Воно допомагає мені заспокоїтися, — визнаюся я.
*****
Мене вириває зі сну мелодія будильника. Сьогодні у мене перша виставка, чи можу я розраховувати на успіхи? - не знаю. Дивлюсь на годинник і розумію що мені потрібно квапитись. Дивлюсь на себе в дзеркало згадую що через 2 тижні я стану повнолітньою. Зовсім скоро моє життя зміниться.

Коли я виходжу на вулицю, відчуваю себе трохи напруженою, але й одночасно збудженою. Виставка — це великий крок у моєму житті, і я не можу не хвилюватися. Під час подорожі до галереї я роздумую про те, яким буде моє життя після повноліття. Це буде нова сторінка, і я з нетерпінням чекаю, що вона принесе.
Прибуваючи до галереї, я відчуваю суміш емоцій: хвилювання, нервовість і трохи страху. Але разом з цим в мені також виникає впевненість, що я готова представити свої твори громадськості. Пройшовши поруч із картинами, я відчуваю, що кожен малюнок — це кришталева краплина моєї душі, відображення моїх почуттів і емоцій.

Незабаром гості починають набиратися в галереї, і я відчуваю піднесення, глядя на їхні захоплені обличчя, коли вони роздивляються мої картини. Ще декілька митей, і виставка офіційно відкриється. Я готова представити світові свої творіння, сподіваючись, що вони зможуть доторкнутися до серця кожного глядача.
Підходжу до жінки, яка уважно розглядає мою першу картину.

— Вам подобається ця картина? — запитую, намагаючись збагнути її враження від мого творіння.

— Раніше не помічала такого стилю, достатньо творчо, мені подобається.

— Дякую! Я намагалася відобразити свої емоції через кольори та форми. Це важливо для мене. Які саме емоції ви відчули, дивлячись на картину?

— Здається вас щось сильно бентежить. — Окидає оцінюючим поглядом.
 

Перша картина, була створена ще в той вечір коли ми з Олексієм розійшлися. Великий Олень, з оскалом дивився на маленьку комашку, яка тягнулась до верху, поле висушене гарячими променями сонця і похмуре небо як попередження про дощ і грозу

— Так, ви праві. Ця картина відображає мої внутрішні переживання в той час. Я намагалася передати почуття страху і безпорадності, які володіли мною.

— Ви десь навчалися? Довго малюєте? Професіонально виходить.

— Самостійно, це моя улюблена справа з дитинства. — коротко відрізаю. — вибачте, мені вже час.

Відходжу кудись подалі від натовпу, дістаю телефон з кишені. П'ять пропущених викликів. Від тата. Не довго думаючи, намагаюся дзвонити, але він не бере трубку. Повторюю спробу, знову марно. Хвилююсь не на жарт. Сідаю в машину і їду додому.