10

Ти повертаєшся у хороші події
Ті, що гойдалки і вишневі пироги

Різкий запах курки несеться у зморщений покритий чорними цятками ніс. Стає жарко. Посуд дзвенить, хтось щось посьорбує і прицмокує. Пообіднє сонце заглядає крізь візерунчасті фіранки і просвітляє жирні кола юшки у тарілці. Ложка раз по раз занурюється у густувату суміш і дістає дна миски. Вітер деколи роздмухує здається всі штори у цьому будинку. Фанта лежить на скрипучому ліжку. Ковдра колиться та дере їй спину та руки. Поле апельсинів неначе розтеклося. Тепер це апельсиновий сік наповнений журбою та пика, яка кривиться від кислуватого запаху, що доноситься крізь завіси. Фанта розвертається на бік, щоб хоч трохи позбавитись від вітру з жирною куркою та починає колупати шматок шпалер. Безліч болотяних кольорів наслоїлись на стіну, вона бідна не дихає зовсім. Ніготь забивається паперовою сумішшю. Вона дере випуклі візерунки, та часто натикається на якісь крупинки землі, чи піску. Щось засохле. Вона проводить подушечкою пальця, щоб вивільнити ніготь і продовжує, продовжує продовжує. Колупати, колупати, колупати. Це триває довго, а в голові досі порожня тривожність, яка витікає і ворсинки ковдри знову впиваються в шию. Позаду кроки. То ляскіт по підлозі, то шурхіт по в'язаним килимам. Єдині самотні двері прочиняються і хтось входить. Двері і Фанта схожі. Здається всі меблі в цьому світі друзі для Фанти. Вони дерев'яні, корисливі та тверді. Вони витримають все-завгодно. Авжеж. Фанті прикро, здається її сік витікає за края ліжка і доходить то босих ніг Лари, яка стоїть серед порогу і не знає що робити з розбитою постаттю. Постаттю в якій видніється колись розбите дитинча, якого немає. В тій самій позі, тільки менше. Невелика різниця в часі та відстані, але всеодно, воно таке рідне. Їм обом боляче.
- Фанто, не проти? - ледь чутним шопотом питає збентежена Лара.
Проходить кілька секунд тиші, а тоді так само тихо відповідає Фанта:-
–Ні, заходь.
Лара підкрадається до скрученої на ліжку персони, та сідає. Під нею прогинається ліжко, та пружини жалісливо стогнуть. Каркас ліжка зроблений з дерева. Дерево-друг. З рота відчувається штин жирного курячого бульйону, який впітався та осів на язиці.
Фанта колупає шпалери, колупає стіну та не подає звуків. Вона просто сік, який втратив надію, але краєчком ока Апельсин поглядує на Лару, яка дивиться кудись вглиб кімнати; і чекає хоч якогось звуку її присутності.
– Чуєш, он та книга..– Лара вказує на сову, яка лежить на приліжковому столику, ніжка якого підперта камінчиком. – мені потрібно тобі дещо розповісти.. – Сова стежить. Від Фанти ні звуку. Лара прихиляється майже впритул до апельсинового соку. Він сопе та булькає. Спить.

Йдуть гудки

Присмерк вечірнього бразильського сонця проходить крізь фіранки та зворушує пилюку на шафах. Шия під кусючою ковдрою пітніє і ворсинки ковдри по новому неприємно впиваються. У кімнаті легенька прохолода, від якої у Фанти виривається розслаблений стогін. Вітер знову проходить через увесь будинок і лоскотить роздрапані руки, холодок проходить по хребту і залишається десь на сраці. Апельсинку, яка вже не така рідка проймають приємні дрижаки, неначе кладуть лід на розбухлий укус комаря. І тобі так приємно. Як компрес на розпашілу башню. Вона підводиться і тре злиплі очі. Голова трішки гуде та сльози присохли до заспаних очей, а тоді знову вітерець проноситься до кімнати і штори підводяться з підлоги і проходять поривчастий шлях до інших кімнат; та потім знову на якусь мить лягають на підлогу. Волося скуйовджене, щось внизу заспано тягнеться. Луї лежить на запилюженій лежанці і так само слухає пориви вітру, які проносяться його лахматим хутром. Його малу мордочку обвіває і повітря проходить, починаючи з горла і виринає крізь пори шкіри, і летить, летить. Фанта встає з ліжка і стогне як та бабуся. Кислуватий запах супу вже давно вивітрився, і будинок пахне сонячною вогкістю та охолодженим піском. Вона йде у загальну кімнату. Розпростана Лара на дивані попиває щось з прозорої склянки та дивиться горбатий телевізор, який також прикритий якоюсь в'язаною накидкою. Почувши великі та малі кроки слідом вона обертається та з серйозного обличчя губи вигинаються у посмішці матусі, яка після довгого часу на самоті нарешті зустрічає дитину зі школи.

- Ну що готова до розмови? - лине так само, як розмова батьків з дитиною, але набагато м'якіше. Спокійно. Як завиваючий вологий вітер в надвечір'ї

Фанта нічого не відповідає, а продовжує витріщатися запитальним поглядом посеред кімнати.

- Нам просто необхідно потеревенити за бокалом вина та вишневим пирогом- каже Лара і задоволено підморгує.

Фанта розпливається в теплій усмішці і бляклі веснянки на її лиці обирають новий колір.

- Звичайно!- трохи заголосно вигукує вона. Луї, який йде слідом здригається від несподіванки, а потім почувши сміх і сам починає сяяти.

Надвечірнє сонце гладить кістляві плечі, які визирають з під тонкої сорочки. Очі мають той самий блиск, що бусини, які ясніють на її шиї. На кухні Лара бере пляшку вина з нижньої тумбочки і відкорковує його, трішки роззілявши на дерев'яну поверхню стола. Не витерши солодкаву пляму, вона задоволена йде крізь завісу, що полониться прохолодним вітром. Ледь встигнувши поставити склянки на столик віранди та забрати очікувальну усмішку з лиця, дзвонить сповіщення духовки, про те, що аромат її фірменого пирога розлетиться вірандою, проникне в молоді ніздрі Фанти і понесеться у річку, кудись до чоловіків. які ловлять рибу на протилежному березі. Вона подякує з дитячої пристрастю і стане наминати його з любов'ю та апетитом. Лара знову про когось попіклується. З любов'ю. Пристрастю. Знову буде шкодувати, та совість пожиратиме її з новою силою. Їй доведеться розповісти. Коли, як не у вечір загублених постатей з вином і пирогами та з відчуттям відкритості, яке зберігатиметься у їхніх усмішках. У вечір, де вони зустрінуться потрібними людьми.

-Ходім- спокійно,але збуджено кличе Лара.