7

Ранішній бриз обдуває душі,
які зустрілись потрібними людьми.

 Автомобіль мчить новою автострадою. Ранішнє проміння заглядає поміж зелених ялиць і проникає крізь скло сірого Ніссана. Сонце ледь зігріває кістляві посинілі коліна жінки, близько 30 років, залишаючи на них помаранчивий відблиск і надаючи хоч якогось відтінку. Жінка сидить позаду і споглядає ліс, переводячи погляд на проїжджаючі повз автомобілі, які неспіша прямують на роботу. Руки ледь торкаються один одного, складені на колінах. Шкіра кругом нігтів іноді лізе до рота і відгризається, роблячи бридкі посмоктування. Чоловік за рулем дратується від звуків, які долинають із заднього сидіння. Він каже їй заспокоїтись через ту зустріч, на рахунок роботи на фермі. Жінка забирає палець з рота і старається їхати спокійно.  Сонце починає набирати температуру і світить чоловікові прямо в обличчя, змушуючи його зіщулитись і опустити козирок закриваючи сліпуче сяйво, і намагаючись хоч трохи розгледіти дорогу. Він лається на жінку, яка і так ледь не підривається в сльозах від нервів. Набираючи швидкість та вчепившись в руль він невдоволено бурмотить. Шкіряні розпечені сидіння прилипають до вологих ніг під спідницею жінки. Облишивши шкіру пальців вона береться за лямку оксамитової сумочки на плечі, та колупає чорні шви. На дорогах поступово більшає машин. І ось вони вже гудять зі всіх сторін, бач поспішають. По лівій стороні повільно повзуть автомобілі, як мопси з ожирінням, які всеньке життя позбавлені нормального дихання. З наполовину відкритого вікна червоно Форда навпроти стирчить голова захеканого коргі. З брудно-рожевого язика крапає слина прямовито на багряні двері виблискуючи на сонці. Гарні слизькі струмки стікають на розпечений асфальт, немовби сліди від слимаків після дощу. Песик не зводить очей з жінки. А жінка тримає погляд на слині, крапаючій додолу. І уявляє, як люблячий цей автомобіль чоловік буде метушитись, тручи дверцята до блиску, і періодично повторяти ім'я безтурботного песика, з якимось прикметником поряд. Форд рушає з місця. І вікно з песиком виявляється на кілька метрів попереду, навпроти вікна чоловіка. Жінка з колами під очима та змазаними стрілками на очах куняє вперед, досі тримаючись за сумку. В автомобілі немає чим дихати, з вікон інших долинають розлючені вигуки робітників. Двигуни розпечені і незадоволені, як свої господарі. Раптом чоловік, який вже кипить від злості різко повертає вправо на сільську дорогу. Жінка , яка хилилась вперед, втріскується в водійське сидіння носом, і скривившись б'ється спиною об своє сидіння, не розуміючи, що таке раптове розбудило її серед спекотливого затору. Вона в збентежені вертить головою по обидва вікна, намагається зрозуміти на якій вони чортовій дорозі. Свистящий носом, крізь зуби чоловік відпоідає, що він вирішив скоротити шлях. Ніби заспокоївшись, але з застережливістю жінка знову поринає в сон. Горбки на щебіневій дорозі хитають їх у різні сторони. Автомобіль їде повз сільські будинки. Деколи трапляється гарне жовтолисте поле з ранішніми соняшниками, які тільки-що розпустилися. 

Нарешті чоловік бачить рівну автостраду без заторів. Обидві змучені людини нарешті розслабляються після собачої доріжки, де їх ледь не знудило. Збираючись повертати на дорогу він перевіряє наявність проїжджаючих машин на ній. Не виявивши жодного автомобіля він рушає по праву сторону. Раптом звідкілясь їх підрізає біла Тойота. Жінка знову раптово просинається і перехиляється до водійського сидіння, щоб попрохати води. Штурхаючи праве плече чоловіка, жінка спантеличено вдивляється у вікно і не розуміє де вони. Не дочекавшись відповіді, вона перехиляється далі. Шия її коханого аж надто нахилена вліву сторону. Як мило. Він здається захотів поспати, і ми спинились десь на лісній дорозі. Трішки не так, тут все таки повинно бути щось не так. Сонна артерія перерізана якимось гострим предметом. Поміж синіх сухожиль сочиться багряна суміш впітуючись в випрану жінкою зелену рубашку. Голова перехилена до вікна. Автомобіль стоїть десь серед дерев. По ліву сторону поміж дерев  проглядуються велика дорога і малий виїзд, звідки вони мали б зараз виїхати. В жінки виступає холодний піт і мурашки, які ховаються в кожних закапелках її тіла. Вона споглядає свої ноги і метушиться по них очима, не розуміючи, що тільки-но відбулось. Вона впивається нігтями в сідушку і намагається внутрішньо закричати і прокинутись з цього божевільного сну. Пальці німіють, а вона досі в автомобілі. Дихання пришвидшується. Раптом звідкілясь чується шурхіт і тріск лісних гілок. Вона швидко піднімає голову, мов перелякане кошеня. Хтось крадеться до її дверей. Жінка затримує дихання і не зважується глянути в вікно. Зважившись вона пінімає погляд і боковим зором бачить чорний силует прямо біля вікна. Ця темна тінь невідомо скільки стоїть десь за кущами, але залишається поряд. Чогось вижидає. Вижидає страху молодої безпомічної жінки, який огорне її тіло холодною хвилею. В очі потрапить піна з шампуню і різкими поштовхами пектиме. Ти кликатимеш матір, а вона буде намилювати твою голову азотним іпритом. Ти кричатимеш, а вона заспокоюватиме, що потрібно потерпіти.  Двері відмикаються і тепер вона бачить цілий силует вдягнений у чорний мішок. З рукава стирчить кінчик ножа-метелика. Рука повільно наближається до горлянки заціпенілої жінки. Очі вилуплені на порожній темний капюшон, який закриває твою матір. Адже вона була позаду завжди. Вона ходила слідом, та обливала твоє тіло рідким аміаком. Надто зимно, еге ж? Кінцівки обморожені, а ти і далі просуваєшся своєю історією з хвостиком ззаду. Йдеш задом, але не помічаєш тіні. Не хочеш згадувати цю тінь. А вона і далі завдає тобі шкоди зза спини. А ти повзеш назад, бо там як ти думаєш твоє  життя. І там, куди ти дивишся, ти теж був і думав, що у тому тунелі було так добре. А дорога під тобою рухається вперед. Ти протистоїш їй і вперто рухаєшся в протилежному напрямку. Адже ти щось там забув. Ключі від квартири абощо. Спис ззаду впивається тобі в спину, а ти все ще дивишся, у те, що було. Руки вже холодні та сірі. Як же ш було добре з руками природнього кольору. Все було та було.   Дорога зупиняється, а ти досі обернений на шлях, який пройшов. Але не ти. Ти радієш. Ти ж молодець, такий величезний і різнобарвний шлях. А потім на мить обертаєшся і розумієш що дорозі немає куди рухатись. Це рухалося колись. І все, що залишалось в твоїх думках- це те, що воно було. А дорога вже не рухається. І щось чорне поглинає твої очі, які досі дивляться назад. Ти кричиш , і твій голос проноситься у самий початок. Ти згадуєш свій початок у кінці. А середина вже давно промайнула у тебе під колінами. Ти вперто протистояв, кликав маму та плакав. Темрява в твоїх очах. Темрява й в моїх.