2

Луї весело скаче по всій хаті в пошуках такої ж скаженої істоти, яка була б схожа на нього. Він нападає на старий жакет Фанти подарований їй бабусею на день народження. Жакет напевно схожий на маленького коричневого пуделя, якого також знайшли біля дешевої їдальні. Куртка кумедно шелестить і з кишень випадає весь бруд, який Фанті тільки й вдалось зібрати. Упаковки з під абрикосової жуйки, якийсь чек з під корму для Луї, зів'яла трава і те, привабливе мале і яскраве. Прямокутний папірець з номером телефону. Фанта вирішує його не зачіпати, так само як і все, сміття  у її кишені. Але вона не розуміє як воно потрапило до неї. Фанта легенько бере його між вказівним і великим пальцями. Собачка дивиться на папірець дуже дивним поглядом, ніби це якийсь смаколик. Фанта повільно  тягнеться лівою рукою по телефон, а в іншій тримає папірець. Вона обережно набирає цифри на телефоні, мов та бабуся якій тільки но подарували сенсорний телефон, і вона ще не втямила, що там клацати. Луї досі сидить біля такого ж скаженого але нерухомого пуделя в передчутті, з висунутим язиком на бік.
Йдуть гудки, гудки, гудки.
- Доброго дня друже!! Вас вітає готель «Fitoni» Бажаєте обрати собі неймовірно живий і красивий готель з басейном, такий, що ви пожалкуєте, що раніше до нас не завітали. Палмер? - Жінка торохтить дуже чітко та швидко. Видно,що працює вона тут давно, але голос якийсь дивний.
- Добрий день. Так будь ласка. Я побачила вашу вивіску і зателефонувала по номеру, який був вказаний на листівці.- Фанта щось бубнить, але в голові вертиться тільки одне питання: "Звідки, ця жінка знає моє ім'я? Чому я повелась на цей маркетиновий хід. Хоча.. Я навіть не підбирала цей папірець, а тепер ще й телефоную.  Проста як корито реклама. 
- Гаразд! Фанто. Де ви хочете бачити наш готель?
- Що ви маєте на увазі?

- Гаразд, де ви б хотіли відпочити?

-Ой, я чогось не знаю? Це доволі популярна мережа готелів? Чи можете будь ласка назвати країни, де ви є?

- О, так. Не хочу здатись гордою, але я засновник готелів "Fitony" Назвіть країну, у якій я зможу створити найкращий відпочинок моїй дорогій клієнтці Фанті Палмер. Яку-завгодно. Справді. Де б ви хотіли відпочити?

- Ну, гаразд. Я..Ну давайте Бразилія - бовкає те,що преше прийшло в голову.
- Це просто неймовірно!- вигукує, так що Фанті доводиться відсторонити мобільний від вуха. Вирушайте у Ріо-де-Жанейро. Пригоди чекають на вас! Наш персонал дружелюбно вас зустріне на вході у готель.
- Дякую.

Вона скидає трубку і на мить просто дивиться на Луї з телефоном у руках. Песик досі зосереджений на Фанті, і здається зовсім забув про подертий ним жакет. Палмер не усвідомлює, що тільки що домовилась на готель у Бразилії. Трішки отямившись вона заходить на сайт авіаквитків. Зробивши кілька натискань, вона дивується, адже час польоту, ціна та можливіть- все підходить.

Далі вона ніби не у своєму тілі. Рухи повільні та йдуть відривками у пам'яті. Фанта встає, оминає Луї, який досі перебуває в нервовому передчутті. Вона йде до запиленої та жаркої комори, що коли заходиш крутиться голова від задушливого повітря. Хороший ремонт у будинку оминає цю нещасну кімнату. Підлога скрипить та покрита пилом, на стінах наклеєні обдерті пожовклі шпалери. Під стелею просвічується застиглий клей та плінтуса поцятковані пліснявою. Можна закрити тут когось, щоб він провів останні години свого життя у вбивчо спекотливій кімнаті метр на метр і помер від нестачі свіжого, чистого повітря. Після кожного вдиху теплого кисню він б видихав такий самий теплий вуглекислий газ. Пил з сонячним промінням не гірше за мороз обпікав би ніздрі. І лоскіт знову доводив до чхання. Непогані тортури. Для того ця кімната у неї в будинку. У коморі лежать якийсь зламаний пилотяг її бабусі, великий пакет сухого корму для Луї, якого вистачить ще приблизно на рік, якась купа одягу з 90-х та стара яскраво-блакитна валіза. Її Фанта і шукає. Крім неї вона знаходить сліди теплих спогадів, що залишаються у цих речах і у її пам'яті. З речей вони потихеньку вивітрюються, а у пам'яті залишаються назавжди. Десь у найглибшій папці твого мозку, про яку ти вже можливо забув, але вона досі існує. Завадити папці може тільки втрата пам'яті, яка б розірвала її на шматки. Так само і байдужість до свого бажання згадувати, але вона не рве а мне листки із твоїм текстом. Дістаючи валізу з купи мотлоху з кутка сипляться дитячі казки. Казки, які любила читати бабуся. Їх там було зо п'ять штук, хоча прочитала вона набагато більше за свої старі, скоцюрблені роки. Вона б і далі читала ту саму казку, але смерть прийшла за натисканням кнопки. Фанта згинається над казкою про Кішку та Собаку, які не ладнають між собою, залишивши не витягнуту валізку поміж коробок. Вона розгортає картонну пом'яту сторінку. А потім так само згортає та швидко запихає її у якийсь одяг, шморгаючи носом. Воно було і дряпає її, яка зараз  є. Фанта не сприймає смерть Саї. Витягнувши валізу повністю вона швидко покидає маленьку кімнатку, захряснувши двері позаду та залишивши всі спогади на ще більший срок. Мовляв потім згадає, потім розшукає папку, потім прогляне файли, потім роздивиться альбоми, потім прослухає аудіо. Все потім.
Луї вже спить на персиковій лежанці. Його очі заплющені, але здається він все чує. Фанта ставить у вітальні бірюзову валізу, яка на сонці здається морською. Вона прямує до вітальні, роблячи хоч щось, аби тільки не згадувати те болюче, що гризе. У кутку кімнати розташована розкішна біла шухлядка, спеціально для всіх документів. Вона її відчиняє і там як завжди все охайно складене та нетрогане. Фанта дістає свій закордонний паспорт. Вона так і ніколи нікуди не літала, бо закрила себе в чотирьох стінах. Грошей насправді більше ніж вдосталь. Фанта не знає нащо вони їй, але все-одно постійно працює, ніби прагне  придбати собі щось дороге. Можливо вона почувається малою дитиною, яка збирає кишенькові гроші в скарбничку у вигляді свинки, і радіє кожному дзвону копійок. Ба, замість того їсть локшину швидкого приготування, якісь сосиски з сиром по знижці 25% та круасани з личинками. Їй потрібна хоч маленька сума грошей, аби купити базові продукти, і вона у неї є. Але Фанта як маленька дитина-не знає, що важать гроші, і далі розплачується листками з дерев.
Вона згрібає всі потрібні документи у свій рюкзак, який лежить неподалік від шафи. Ще вона бере якісь солоні горішки з дальної полички на кухні та сухий корм для Луї у маленькому пакетику. Також годує песика легкою їжею. Всі потрібні сертифікати у Луї є. Фанта зробила все за місяць від цього, бо збиралась летіти в США зі своєю подругою, але в результаті вона сказала, що клімат Америки їй не підходить. І ось Фанті пощастило відділитись від свого закинутого району. Вона не відходила навіть на п'ять миль поза свій район. Її маршрут поставлений з дому на роботу і так повторно, повторно, повторно. Виліт Фанти в 1:00, а зараз на годиннику 20:12, і робити нічого. Вона дивиться на Луї, який вмивається біля вхідних дверей. Точно, потрібно погуляти з Луї. Вона досі у робочому костюмі. Треба перевдягнутись у щось простіше. З її рудим заплутаним на кінчиках волоссям дуже гарно підходить пастельно-бірюзовий чи коричнево-оливковий або навіть резедові-зелений. Ні. Це все просто коричневий, блакитний та зелений. Давати назви відтінкам максимально найбезглуздіша річ у світі. Звичайно крім ваги грошей. Ви поназивали відтінки кольорів якимись придуманими на ходу назвами, а самі бачите їх всіх по різному. Звичайно можна називати й бачити ці кольори як ви це сприймаєте, і не варіант ділити себе навпіл, де одна ваша половина носить чорно-біле, щоб не виділятись, а у іншої труси рожевого кольору. Так, вам ці кольори можуть звичайно подобатись, але ж не зациклюватись суто на них. У світі є ж все-таки достатньо багато кольорів, які ваша райдужка ока здатна виділяти. Але стіна між модними журналами, де написано, що і як підходить під ваше волосся та лице, між людьми які бачать все справді яскраво і їм байдуже як називається цей відтінок жовтого, і між нудними знеможеними працівниками, котрі не вдягають нічого крім чорно-білого костюма і тільки по святам дозволяють собі синю краватку з цятками, дуже хитка, і завжди здається ніби вона ось-ось рухне з гучним гуркотом.
Фанта одягає блакитну футболку під зелений комбінезон з коричневим ременем. Їй неймовірно сильно подобається зелений з блакитним,точніше бірюзовий. Будівлі у цьому кольорі визивають якусь незрозумілу атмосферу та ностальгію, яку вона не може обґрунтувати. Фанта взагалі мало, які прочуття може обгрунтувати. Це щось зв'язане з медициною, чи то з морем. Щось на кшталт м'ятної зубної пасти, чи то повітря. Вона чи то третій чи то другий тип. Може і той і той одночасно. Адже вона любить кольори і не зациклюється на журналах та всіх цих назвах, і в той самий час відділяє себе від них по саме горло. Вона хоче бути або дальтоніком, або дитиною.
Йдуть гудки.
Фанта крокує з Луї по сірому тротуарі. Небо і повітря поринає в синій присмерк. Горять вуличні ліхтарі освічуючи майже нічого, залишаючи тільки теплі круги біля себе. Повітря пахне туманною порожнечою з нотами крапель дощу. Вулиці бездумні, безкінечні та тихі. Ривками завіває ледь чутний вітерець, ніби підслуховуючи цю німу прогулянку. Луї досі активно підстрибує, хоч і прострибав майже весь день. Фанта виснажена, але збуджена таким самим хорошим передчуттям як і її песик. Вони дуже схожі. Таке саме кучеряве волосся, погляд та вдача. У темряві світиться екран, який Фанта тримає у руках. Вона постійно зашпортується, печатаючи на ходу своїй директорці. Її запливше лице підперте рукою видніється в колі угорі чату. Фанта друкує речення: "Я звільняюсь" і ховає мобільний телефон у кишеню. Кілька дзинькань доноситься з кишені, але фанта вже не зважає і просто споглядає небо.
Вони так спокійно і доходять до будинку, під вогняними ліхтарями, які зігрівають очі та серце. Біля входу у бунгало стоять всі упаковані речі та документи. Фанта виснажена цією неймовірно хорошою прогулянкою сідає на канапу поряд телевізора. Вона його не вмикає, адже ти просто перемикаєш канали годинами, де відправляєшся у те саме сіре середовище. Дитячі передачі рятують ситуацію, але теж є надемоційним фальшем. Замість того фанта погружає всю свою увагу на аркуш паперу в клітинку та чорну гелеву ручку. Вона пише морем, джунглями та її ж кров'ю, але такою ж невидимою як ті спеціальні ручки, що коли пишеш не видно, але потрібно посвітити ліхтариком прилаштованим вище і тоді ти зможеш прочитати, що написав. Ліхтариком є її папки в мозку, майже порвані, від кількості жбурлянь ними. Вони є. Вони роблять видимою її пахучу кров, відчутну для тварин. Для вовків. Для людей.
Фанта дописує, те що почала. І на цей раз це листок паперу та ручка, а не комп'ютер і клавіатура. Це запитання, а не твір старого росіянина на англійській. Це бабуся, а не труп. Це білка, а не шуба. Це життя, а не існування. 8 запитань невідомі нікому. Тільки головному перемикачу каналів з фальшем, фальшем, фальшем. Він спить і не здогадується. А Луї дрімає на лежанці.  Вона кладе записку у сітчасту кишеньку валізи і застібає блискавку.
Надійшов час вирушати до готелю. До ще одного чистого аркуша. Фанта  бере валізу та застібає нашийник Луї, все вимикає і вирушає в аеропорт. Фанта оформила білет біля вікна, щоб зробити ту саму популярну фотографію, яку бачила у 2017-их роках, але ось можливість.
Всівшись на місці, Фанта та Луї відчувають однаковий трепет як рідні душі. Світлий літачок з приємними стюардесами. Вони наче й не фальшиві. Чи може Фанта і Луї  надто справжні? У цьому тимчасовому моменті це не грає ролі. Вони засинають. Тепле хутро гріє Фанту, а приємна шкіра її рук погладжує голівку песика. Прохолода кондиціонеру обдуває рижі кучері, а якась дитина позаду блює в крафтовий пакет. Кольори яснішають десь ген-ген за бортом літака. Десь далеко, дитина та бабуся, які йдуть додому накриті рожевою ковдрою, в безпеці і спокої. У вічності та бездумності.
Йдуть гудки.