- Я радий. Ти не проти ще прогулятися парком ?
- Ні, звичайно пішли.
- В яку країну ти поїдеш, якщо не секрет ?
- Не секрет, це Австрія.
- Ого це так далеко.
- Як твої батьки відреагували на це ?
- В мене тільки мама залишилася, тато помер ще десять років тому. Але з мамою я не розмовляю, тому вона нічого не знає.
- Вибач напевно тобі не пободобається про це розмовляти а тут я зі своїми некоректними запитаннями. - Промовила вона і взяла мене міцно за руку і подивилася прямо в очі.
- Та ні, не потрібно вибачатися ти нічого погано не зробила - сказав я, і теж подивився їй у вічі у відповідь,але це не було дійсно правдою. Коли вона промовила це в мені, щось йокнуло та перехопило подих. Я намагався не показувати це. Вона ще нічого не знає про цю історію, можливо пізніше їй розкажу, коли піде мова.
- Добре, доречі, сьогодні по особливому гарно.
Ти помітив ?
- Так... - і намагався усміхнутися у відповідь це ледь вдалося. Вона й далі почало, щось розповідати, сміятися, але я не міг слухати. Думки заполонили розум і в мене в голові почали вспливати вирвані з контексту врази, розмови тої ночі. Я нікого і нічого вже не чув і вона запитує мене. На фоні тільки десь чулися слова.
- Агов, Артуре, Артуре, ти тут, з тобою все нормально ?
- Так, що ти казала ? Я задумався, вибач.
#5118 в Любовні романи
#1213 в Короткий любовний роман
#1251 в Жіночий роман
Відредаговано: 16.06.2024