16

- Я не проти думаю це буде весело. - З посмішкою на відповідає.

 - Теж так думаю. - З посмішкою теж відповів він 

Скупчення людей в парку ставало все більше. Оскільки вже вечір і більшість людей виходять на прогулянки парами або сім'ями здалося, що дихати ставало важко.

- Тут щось так гучно стало давай підемо далі тут поблизу невеличкий гай є, як на мене там дуже красиво та затишно.

 - Так, добре. Доречі, скільки я тут ще ніколи туди не ходила буде цікаво.

Ми вийшли на горизонт на якому було видно весь обрій цього невичкого березового гаю. Зростає пахуча конвалія, щебечуть пташки, десь за горизонт ще не скоро зайде сонце, повіює легенький вітерець. Бачу кожен силует, шелест листя яке розвіює вітер. Намилувалися краєвидом і покрокували крутими стежинами, збираючи цвіт конвалії. Її запах неперевершений. Назбиравши букет квітів стало темніти. Повільно вийшли з гаю та пішли разом у бік нашого поселення. Я провів Мері. 

- Завтра зустрінемось, і помахав рукою і слід. 

- Звичайно! Обернувшись з посмішкою відповіла. 

Прийшовши додому я поставив чайник запалив свічку. Допоки переодягнувся в домашній одяг. Чайник дзенчав із кухні. Я заварив велику, масивну кружку чаю з лимоном та м'ятою, насоджувався вечором. 

Передімною записник і я записую свої враження , як умога детальніше під тріскіт свічки , і напів глухого світла. Дзвінчання пташок, стукіт, пошкрябування, шелест дерев під вікном. 

На годиннику дванадцята година ночі і я ще досі не можу заснути згадуючи образ та посмішку Мері.