3

Нічого зі вчорашнього дня не змінилося. Зараз дев'ята година вечора я сиджу на крихкому дерев'яному стілці темно коричневого кольору за своїм письмовим столом у вітальній кімнаті. Тримаючи чорно графітового олівця , якого купив нещодавно у найблищому магазині. Передімною записник. На подвір'ї накрапає дощ, рве та гудить вітер. У моїй кімнаті напів темрява, жовто гарячі свічки з яких капає віск і тріщить вогонь створюють приємну вечірню атмосферу. Я намагаюся пригадати все в деталях , які події відбувалися і звісно образ Мері. Вона , як завжди чарівно виглядала. Спогади вспливають одне за одним. Я намагаюся зібратися з думками 

З записника 

6 травня, дев'ята година, вечір.

Руки тремтять і я пишу перші рядки.Провівши на роботі з восьмої ранку по сьому годину вечора без обіду. Я був дуже заклопотаний справами і паперами. Навіть дивно для себе стало, що я забув про зустріч пообіді з Мері. І от коли поглянувши на годинник стрілки рухалися за сьому годину я аж відскочив з робочого місця. І перша думка, яка прийшла в голову це Мері. Вона напевно подумала, що я безвідповідповідальний, як можна було забути про зустріч. Я переполохом зібрав всі свої речі і помчав по дорозі додому з надією зустріти Мері. Далеко йти було непотрібно вона йшла зі своєю подругою з кафе.Вона була одягнена в білу бавовняну сукню в чорний горошок, волосся зібране в невеличкий пучок, чорні підбори на низькому закаблуку. Її вуста прикрашала червона помада. Привітався. Перепросив, що банально забув про все.Вона не придала цьому великого значення. Я запропонував провести її додому і ми покрокували разом нога в ногу. Розмовляли про сьогоднішній день, як пройшли справи на роботі під цвірінькання пташок та гул вітру. Обговорювали цікаву книгу про моду та стиль яку нещодавно прочитала дівчина. Вітер став сильнішим, дощ починав накрапати, потім тимчасово став збільшуватися, стало холодніше. Мері холодно, вона тремтить.Туш стікала її милим личком.Ми почали йти швидше я віддав її свою куртку. Я провів її додому. Вона щиро мені подякувала. І промовила усміхаючись:

 - "До завтра,бувай!"

Зривалася буря, небо ставало все темнішим, вітер рвав все більше, гул чувся гучніше. Я чим дужче біг до своє домівки.