РОЗДІЛ 4. «Ніякої користі від спокуси»

Як думаєте, людина може збожеволіти від сорому?

Якщо покопатися в інтернеті, певно, легко знайти кілька кумедних теорій на цю тему. Тільки не знаю, що сказали б шановні британські вчені зі своїми безглуздими дослідженнями, а я тим часом перевіряла подібне на власному досвіді.

Упевнена, за кольором обличчя я переплюнула будь-яку пожежну машину у місті.

Сором який!

— Анка, тобі терміново треба з кимось переспати!

Незручно вмостившись на високому стільці біля барної стійки, я намагалася зробити дві речі: прикинутися глухонімою і злитися з меблями. Обидві провалилася з тріском. Віра не терпіла заперечень.

Та що там — це ж Віра!

Всюдисуща, невгамовна, невиправна оптимістка, яка за потреби рушить танком, аби влаштувати твоє особисте щастя. І якщо вона щось надумала — все, пиши пропало: або здавайся добровільно, або відчуєш поразку з усіма наслідками.

— Анка? — округлила очі я. — Як кулеметниця?

— Та хоч як зенітниця, — пирхнула Віра. — Хрін редьки не солодший. Ти, як завжди, не на тому акцентуєш увагу.

— А на чому?

— Ти як мала дитина! — спалахнула подруга. — Думаєш, я просто так квитки в найелітніший клуб міста дістала? З великими труднощами, між іншим!

Ага, знаю я цю «важку працю».

Ні, нічого протизаконного чи непристойного. Просто у Віри скрізь свої люди, і їй абсолютно нічого не варто подзвонити черговому знайомому, пообіцяти побачення (зовсім не факт, що воно відбудеться) — і отримати бажане.

Недарма кажуть: красива жінка — зброя масового ураження. А якщо ще й розумна... Все. Рятуйтеся, хто може.

Від Віри ніхто не йшов. Живим.

Ну гаразд, трохи перебільшую. Вона не вбивала, тільки добивала чарами — до повного зникнення самоконтролю в кавалерів.

— Мужика шукай, а не позіхай на всі боки!

— Угу, — пробурмотіла я, уткнувшись у келих.

Мохіто м'ятного кольору приваблював мене зараз більше, ніж усі ловці пригод у цьому клубі разом узяті.

— Придивися, може, хтось сподобається.

Ой, не буду я нікого придивлятися! Я що, картоплю на базарі вибираю? Ще й після недавньої «байкерської свахи»! Добре, що я тоді вчасно втекла.
Щоправда, вляпалася в історії куди гірші: стрілянина біля СІЗО, погляд Демчука, загадковий Писака… Але Вірі про все це я не розповіла. Поки що.

До речі, статті мої в «Тижні» таки взяли. Але радіти було ніколи. Матеріал про «пломбірну веселуху» урізали до двадцяти рядків, а про тисняву взагалі викинули. Очевидно, пломбірний король не поскупився, щоб утримати репутацію.

Стаття про втечу Демчука теж з'явилася — і навіть на першій шпальті! Успіх? Ха-ха. Опубліковано під ім’ям Йогана Мейєра де Бальбоа.
Де справедливість? Хто її бачив у кабінеті шефа, який чітко пояснив мені великі життєві істини: або доступ до тіла, або завжди бігати за кавою.

Ніде правди діти, світ наче змовився проти Ані Машкової.

Тож я навіть не особливо чинила опір, коли Віра витягла мене в клуб святкувати «п’ятницю і перемир’я».

Чому я досі нічого їй не розповіла? Мабуть, тому що сама не була певна, чи все це мені не здалося. І ще — дуже хотілося хоч на вечір забути про проблеми.
Але це вже інша історія…

Наразі ми з Вірою влаштували свято життя — і я вже встигла пошкодувати мінімум про дві речі.

Перша — що погодилася на це примирення. Віру в моменти щастя утримати легше, ніж носорога у шлюбний період.

Друга — що алкоголь розв'язав їй язика замість того, щоб укласти в обійми стійки.

Було б краще, якби вона просто засопіла, хропнула пару разів — і дала чесним дівчатам спокійно посмакувати мохіто.

Так! Я саме з тієї рідкісної категорії людей, які ходять до клубів не заради знайомств, а просто щоб добре провести час, забути про важкі будні, розслабитися й потанцювати!

Шкода, що сьогоднішній вечір пройде не за звичним сценарієм. Якщо Віра завела волинку — не заспокоїться, доки не виїсть мені мозок чайною ложкою. Тож уже краще поступитися.

Тепер я точно розумію, чому вона не поспішає зав'язати шлюб. Бідолаха той чоловік, який зважиться на такий подвиг!

Не жити йому довго і щасливо.

— М-м-м... Тільки поглянь, скільки тут ходячого тестостерону! — захоплено простягла Віра, змусивши мене знову скривитися. — Бери — не хочу.

— Саме що — не хочу!

— Дарма носа вертиш, мала.

Я пирхнула, ледь не захлинувшись коктейлем.

Віра старша за мене всього на три роки! Велика різниця, скажіть на милість!

— Поглянь, які тут зразки справжньої мужності! — посміхнулася вона і кокетливо помахала двом бугаям біля протилежної стійки. — Послухай тітку Віру, мала. Вона знає, що каже!

Ну ось, почалося…

Якщо в хід пішла знаменита «тітка Віра», отже, рівень алкоголю в її крові досяг позначки, небезпечної для всього живого.