Записка №6: «Шара, прийди!» або магія в універі

Сьогодні мій коридор нагадував приймальню перед іспитом. Три студентки математичного факультету — Оля, Іра та Катя — завалилися до мене з очима, в яких читався весь спектр страху перед відрахуванням. Вони провчилися цілий семестр у режимі «кава, серіали, соцмережі», а тепер хотіли, щоб я «нашептала» їм знання з вищої математики прямо в голови.

— Нам треба щось таке... — Іра активно жестикулювала, — ну, щоб викладач просто поставив «автомат». Ми знаємо, що ви відьма, ви ж можете зробити приворот на успішну сесію?

— Ми все перепробували! — вигукнула Оля, мало не плачучи. — Ми кричали у вікно «Шара, прийди!», клали конспекти під подушку на ніч, Іра навіть намагалася виставити заліковку у вікно, щоб залучити успіх! Але викладач — залізна людина, він не бере хабарі, він не вірить у сльози, він вірить лише у розв’язані задачі.

Я повільно відставила каву, спостерігаючи, як Бос у кутку видає тяжкий зітх, ніби він — єдиний, хто тут розуміє вищу математику. Дракула з цікавістю вивчав їхні заліковки, наче сподіваючись знайти там хоча б щось їстівне.

— Дівчата, — почала я, ледь стримуючи сарказм, — «Шара» — це міфічна істота, яка ніколи не з’являється на математичному факультеті. А ваша заліковка у вікні приваблює хіба що голубів, а не автомати. Ви хочете, щоб я «наворожила» знання, які ви ігнорували цілий рік?

— Ну, ми чули, що ви допомагаєте! — пискнула Іра.

— Я допомагаю тим, хто працює, — відрізала я. — Моє «закляття» коштує дорого: це називається «конспект, підручник і безсонна ніч».

У цей момент двері, як завжди, відчинилися без стуку. Галина влетіла в передпокій із пакетом, з якого стирчали зв’язки часнику.

— Знову безгрішні душі збиваєте з пантелику?! — заволала вона, побачивши студентки. — Математика — це від диявола! А ваші ворожіння — це шлях до ганьби! Оля, іди додому, молися, а не до відьми біжи!

— Галино, — я вже навіть не вставала з крісла, — ви заважаєте навчальному процесу. Якщо ці панянки не здадуть математику, вони прийдуть до вас у під’їзд розмальовувати стіни, бо їм нічого буде робити. Воно вам треба?

Галина завмерла, обдумуючи наслідки.

— Але ж ворожити на успіх — це гріх! — не вгамовувалася вона, хоча вже нижчим тоном. — Краще б вони пішли в церкву, а не до тебе, Даро! Математика — це наука для гордих, а ви тут картярами стали!

— Вони цілий семестр покладалися на долю, — зітхнула я, — і результат, як бачимо, на порозі відрахування.

Я випровадила студенток, вручивши їм на прощання не «приворот», а стос роздрукованих формул, які я колись готувала для свого племінника.

— Оце ваша магія, — сказала я. — Якщо через два дні не здасте — приходьте, навчу вас інтегралам по-справжньому. Хоча підозрюю, вам простіше вивчити все за ніч, ніж слухати мої лекції.

Коли дівчата пішли, Галина ще довго бурмотіла за дверима про те, що «інтеграли — це нечиста сила, особливо ті, що з іксами».

— Ну що, Босе, — я глянула на пса, — математика — це теж магія. Тільки вона чомусь лякає Галину більше, ніж усі мої зілля разом узяті.

Бос ліниво витягнув лапи, висловлюючи повну згоду: з людьми завжди купа клопоту, а справжня математика — це коли в мисці завжди є корм.