Записка №5: Про таро з «Аврори» та критичне мислення

Сьогодні вранці я знову переконалася, що клієнти поділяються на два типи: тих, хто приходить за допомогою, і тих, хто приходить оцінити мій інтер’єр та бюджет.

Клієнтка — дама з ідеальним манікюром, яка сиділа на моєму стільці так, ніби він був з підвохом — зневажливо спостерігала, як я дістаю колоду карт.

— Ой, — видала вона, ледь не впустивши свій дизайнерський клатч. — Це що, коти? З «Аврори»? Я думала, у справжньої відьми колода має бути з натуральної шкіри, мінімум за дві тисячі гривень, з золотим обрізом...

Я завмерла з картою «Королева Чаш» у руках, на якій вусатий кіт у короні підозріло дивився на клієнтку.

— Слухай сюди, — сказала я, ледь не додавши саркастичний коментар про те, що якби я мала дві тисячі на карти, я б купила собі новий чайник, а не оновлення «аксесуарів для магії». — По-перше, ці коти пророкують майбутнє не гірше за італійських ілюстраторів. По-друге, я — відьма, а не мільйонерка з обкладинки журналу. Моя магія в голові, а не в ціні картону.

Бос, що лежав поруч, гучно пирхнув — здається, він підтримав мою позицію. Дракула, мій кіт, підійшов до клієнтки і почав прискіпливо вивчати її клатч, мабуть, перевіряючи, чи не схована там справжня «елітна» колода.

Але тут двері здригнулися. Галина. Вона увірвалася, навіть не намагаючись зробити вигляд, що прийшла з привітаннями.

— Карти?! — заволала вона, побачивши котів на столі. — Гріх! Ти, Даро, граєшся в карти, поки в під’їзді лампочка перегоріла! Ти б краще гадала на Біблії, а не на цих... на цих «аврорівських» бісах!

Клієнтка витріщилася на Галину, потім на мене, потім знову на кота на карті, який тримав у лапах чашку.

— А ви... ви теж клієнтка? — запитала вона тремтячим голосом.

— Я — глас народу! — гордо відповіла Галина, витираючи пил з мого столу краєм свого шарфа. — Я слідкую, щоб тут не розвелося бісівщини більше, ніж належить по нормі!

Я зітхнула і відклала колоду.

— Ну що, — сказала я клієнтці, — хочеш розклад? Бо з таким «груповим сеансом» у нас скоро Галина почне гадати на сміттєвих пакетах. А вони, до речі, теж з «Аврори». Дуже зручні для того, щоб виносити зайвий мотлох із життя.

Клієнтка подивилася на мене, на Галину, яка вже почала критикувати мої фіранки, і почала повільно збирати свою сумку.

— Знаєте, — сказала вона, підводячись, — мабуть, я піду. Здається, коти з «Аврори» — це менша проблема, ніж усе, що відбувається тут зараз.

Коли двері зачинилися, Бос вдячно поклав голову мені на коліна.

— Ну що, Босе, — я глянула на колоду, — бачиш? Дешевше — не значить гірше. Зате як ефективно відсіює тих, кому потрібен не результат, а антураж.

Галина, нарешті вгамувавшись, мовчки вийшла, бурмочучи про «порчу через пластикові карти». А я нарешті могла спокійно випити кави.