Записка №1: Про любовні привороти та інші способи зіпсувати собі карму

Іноді я думаю, що всесвіт має вкрай специфічне почуття гумору. Мій рід по материнській лінії славиться потужними закляттями, вмінням передбачати майбутнє та здатністю не спалитися на багатті. Від бабусі мені дісталася колекція старовинних гримуарів, від мами — талант бачити брехню крізь будь-яку маску, а від прадіда — той самий «зоопарк», що тепер живе в моїй квартирі.

Але от з нерухомістю в нашому роду якось не склалося. Замість того, щоб передати у спадок затишний будинок посеред лісу, де можна було б спокійно варити зілля, не боячись, що хтось викличе поліцію через запах валеріани, мені дісталася «в спадок» ця орендована квартира у панельній дев’ятиповерхівці. Разом із сусідами, які вважають, що відьма в під’їзді — це як щур у ресторані: підлягає негайному виведенню.

І найгірша з них — Галина.

Якби в моїх гримуарах був рецепт зілля «Анти-Галина», я б вилила на нього весь бюджет, навіть якби довелося цілий місяць харчуватися лише кавою та сухим кормом для Дракули. Але, на жаль, магія не завжди вирішує побутові проблеми. 

Ранок почався не з кави, а з того, що я ледь не зламала ногу об дзеркало, яке Галина дбайливо приставила до моїх дверей «відбиваючою стороною до зла». Я не розгубилася — підправила макіяж, підморгнула своєму відображенню і залишила на склі відбиток яскраво-червоної помади. Нехай тепер думає, що це мітка демона.

Тільки-но я встигла нагодувати свою мохнату банду (Дракула сьогодні вимагав паштет так, ніби він не кіт, а як мінімум наслідний принц Трансільванії), як у двері постукали.

Цей стук я впізнаю з тисячі. Невпевнений, дрібний, із присмаком відчаю та дешевих парфумів. Так стукають дівчата, які вважають, що їхнє особисте щастя залежить від того, чи вип’є якийсь Віталік зілля з моєї каструлі.

На порозі стояла Вікторія. Губи качечкою, в очах — порожнеча, у руках — роздруковане фото того самого Віталіка.

— Мені треба його повернути, — заявила вона замість привітання. — Він пішов до Наташки з третього під’їзду. Напевно, вона його приворожила!

Я сперлася на одвірок. Люцифер пройшовся по її ногах, лишаючи на чорних колготках щедрий шар білої шерсті. Бос визирнув з-за моєї спини і видав такий позіх, що Вікторія мимоволі зробила крок назад.

— Віко, — зітхнула я. — Наташка з третього під’їзду не вміє навіть яєшню не спалити, не те що привороти робити. Віталік пішов від тебе, бо ти за три місяці винесла йому мозок так, що він тепер шукає спокою навіть у Наташки.

— Ви відьма чи психолог?! — обурилася вона. — Гроші не пахнуть! Робіть щось!

Я подивилася на Марса. Той ліниво штовхнув лапою порожню іграшку-мишу. Марс правий: іноді людям треба дати те, що вони просять, але так, щоб вони нарешті почали думати.

— Добре, — я відступила, пропускаючи її в квартиру. — Буде тобі Віталік. Але приворот — це занадто просто. Я дам тобі зілля «Щирого серця». Піділлєш йому в чай, і він скаже тобі все, що в нього на душі. Почуєш правду — і він твій.

Я пішла на кухню. Насправді я просто заварила міцний трав’яний збір із меліси (щоб він не прибив її одразу) та дрібкою кореня солодки (для смаку). Але додала туди один маленький інгредієнт — намір. Магія — це не завжди іскри з пальців. Іноді це просто дозвіл людині перестати брехати.

Поки Вікторія з благоговінням ховала пляшечку в сумку, за дверима почувся шурхіт. Галина. Я відчула запах лаванди — вона розпилювала її через щілину, мабуть, щоб «нейтралізувати флюїди».

Я різко відчинила двері. Галина, яка саме стояла в позі «вухо до замка», ледь не влетіла в передпокій.

— Ой! — пискнула вона. — Я просто... перевіряла, чи не пахне газом!

— Газом — ні, — посміхнулася я. — А от вашою цікавістю — смердить на весь поверх. Галино, познайомтеся, це Вікторія. Вона йде повертати чоловіка. Помоліться за неї, чи що? Вам же корисно, а їй вже ніщо не зашкодить.

Вікторія вискочила в коридор, Галина почала хрестити її парасолькою, а я зачинила двері.

— Босе, — покликала я пса. — Як думаєш, через скільки годин Віталік розповість їй, що Наташка просто мовчить, і це — її головна перевага?

Бос вуркнув і ліг на свій килимок.

Через три години телефон розірвався від повідомлення: «Він назвав мене істеричкою і заблокував всюди! Що ви мені дали?!»

Я відпила кави. «Я дала тобі правду, люба. А те, що вона тобі не сподобалася — це вже не мої проблеми».

Хтось каже, що відьми злі. Я ж вважаю, що ми просто дуже ефективні вчителі.