Записки травмованого серця
Дитячі обійми
Якийсь невідомий стан, відчуття охопило мою душу. А все чому? Мала можливість споглядати таку картину: як дівчинка (2,5 роки) підійшла до абсолютно чужого хлопчика (такого ж віку) і просто обійняла. І так міцно-міцно. А потім цю чудо процедуру повторила ще зо два рази. Він стояв як вкопаний. І так стало сумно і радісно водночас. Ця щирість і простота дуже розчулила, при тому, що я досить таки нейтрально (м’яко кажучи) відношусь до дітей. Банально буде якщо скажу, що нам потрібно у дітей вчитись, - цій невинності, простоті та щирості. Та сум був навіть не через глобальність цієї проблеми, що царить серед людей. Сум… що давно ніхто не обіймав, ось так просто. Ніхто давно не обіймав з любов’ю. Хто там стверджував, що для щастя потрібно 6-8 обіймів щодня? Я думаю, не назбирається навіть 6 обіймів у місяць. А так хочеться ні до чого не зобов’язуючої теплоти. Ех… як ото б сказав мій добре знайомий: «журбинка». Журба, - а як інакше. Не катастрофа, бо що ж такого, коли стаєш більш відлюдьківшою, холодною. І з кам’яним серцем,… яке ще інколи, і на диво мені, можна розчулити дитячими обіймами.
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
