Записки травмованого серця
я начебто тягар
Чому так складно? Чому так неспокійно на душі? Чому я вже не знаю, що означає душевний комфорт? Чому моє бажання зводиться до одного: поїхати кудись, точніше бути, туди, де немає людей, сірих буднів. Де буду лише я, природа та невеликий будиночок. Я настільки не пристосована жити в суспільстві, мені настільки погано серед людей, що душа розривається від втоми. Втомилася тягнути себе по життю як якийсь тягар. Картина, де я живу серед лісу, у будиночку, де нікого немає, ставок – вселяє вже ймовірний душевний комфорт та затишок. Я змучена, втома практично завжди зі мною, ніби я не живу, а відбуваю термін. Я молюся, молюся Богу, щоб він звільнив мене від усього, що так стискає і разом з тим розриває мою душу, що так не дає мені жити.
Мені так страшно. Мені хочеться сховатись: від інших, а ще краще від самої себе. Забитися в якийсь куточок, сховатися. Страх огорнув мене повністю. Страх огорнув душу. Таке відчуття, що вона важить набагато більше, ніж усе моє тіло. Я живу в полоні страху і через це мені ще страшніше. Я не знаю, що робити. Я не особливо розумію від чого це все і в чому проблема.
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
