Записки травмованого серця
все та сама біль
Гонишся за цим почуттям. Ховаєшся від своїх бажань. Будуєш ілюзії та віриш у свої казки. Бродиш у думках, шукаєш відповіді. Але знаходиш лише уламки фраз, які колись були всім у світі. Ховаєш обличчя в долоні, плачеш, як дитина. Знову в очікуванні дива, а згодом біль від ножа у серці. На душі шматки болю, страждання. Сни, де все це лише сон. І реальність, що терзає незагоєні місця. Зім'яті аркуші паперу, на яких слова, як леза. Зім'яті почуття, скомкане серце, здавлені легені, порожнеча.
***
Складно видавити із себе хоч слово, коли в голові, душі, серці – порожнеча. Наче не жива людина, овоч. Нічого не цікавить, нічого не потрібно, і нічого не хочеться. А треба видавити із себе хоч пару слів. І не обов'язково комусь озвучити їх, а хоч би собі, в умі. Ось сиджу, перебираю свою, як казав Пух, тирсу... знаходжу якусь песимістичну безглуздість: порожнеча, туга, безвихідь, безнадія. І так можна, звісно, нескінченно продовжувати. Слава Богу можна хоч осмислено зупинитись, щоб не вбити себе остаточно.
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
