еволюція почуттів. ВІН

«ВІН»

2009  рік

Metallika – цей гурт тепер асоціюється лише з ним. Не визначений тип, досі не розумію хто він є насправді. І чи зрозумію його, взагалі, колись?! Зазвичай перша моя увага падає на волосся, та цього разу, в моє поле зору потрапила сумка. Малюнок був страшненький, не просто черепок. Неформал? Хм, напевно! Весь у чорному, нічого такий, симпатичний. Час, що проводимо ми разом (шкода, та ці слова не в прямому сенсі) показав, що він досить розумний. І дуже вирізняється з-поміж інших хлопців. З часом, дізнаєшся все більше нового. Починаєш помічати, що він взагалі не такий як усі люди. Таке відчуття, що він прибув з минулого. Ці його манери поводитися, розмовляти. Хтось з цього сміється, а комусь і явно не подобається. А щодо мене? Не знаю, «він не такий як усі» - єдине, що я повторюю.

2013 рік (весна)

Четвертий рік добігає кінця. Четвертий рік поспіль я схожу з розуму, як тільки тебе бачу. За весь цей час я не могла прямо подивитись тобі у вічі. Я не могла зізнатись в тому, що ти мені подобаєшся. Але, хоч за все життя, я тебе два рази обійняла, аж смішно. Але я буду намагатись не забути це відчуття. Я досі бережу папірець з нашою міні-перепискою. Дивуюсь, як ще досі я не взяла його в рамочку. Я ніколи не забуду той день, коли ти подарував мені капелюх відьмочки, як зрівняв з Герміоною, при цьому, знаючи, що вона тобі до вподоби. Я ніколи не забуду твій міні-стриптиз на 8 березня, і те моє відчуття, коли я зрозуміла, що він був для неї. Те відчуття, коли чітко було зрозуміло, що ти гей. Не факт, що правда, але тоді, на даний момент, це було очевидно. Те відчуття, коли ти посміхався то одній, то другій, але не мені. І тоді я справді хотіла аби ти виявився геєм. Я ніколи не забуду тебе. І ніколи не пробачу себе, що мовчала о своїх почуттях.

2013.Осінь

Коли він дивиться на мене, я ховаю свій погляд – соромлюся. Він вищий за мене на зріст, і я, як маленька дитина, задираю голову вгору, щоб розглянути його очі. Карі золотаві очі. Він завжди пропускає жіночу стать уперед. І, коли треба, першим іде на амбразуру – джентльмен. Він ніколи не скаже поганого слова, мова побудована дуже чітко, розумно, я навіть сказала б – неприродно. Він надто незвичайний, дивний для нашого суспільства. Сказати ненормальний – грубо, але точно про нього, у хорошому сенсі, тобто до норми громадськості, він не входить. І йому це явно до вподоби. Він почувається добре, а отже, чужа думка його не цікавить. Він не посміхається – він ухмиляється. Він не сміється – а смішно хіхікає. Хочу назвати його прибульцем із тих минулих років. І, якби таке було б можливе, я навіть не сумнівалася б, що він звідти. А хода його – гордо, легко, невимушено. І так… він гарний. Справді, гарний. І це не та солодка краса, яку можна зараз часто зустріти. Його вилиці... говорять про його мужність. Про силу. І про красу. Його красу. Незвичайний. Я ним захоплююся.

Зачинені двері. Осінь 2013

Багато років двері були відчинені. Навстіж. Дивилася в далечінь, чекала, поки ти помітиш і прийдеш до мене. Біля дверей постелила килимок, з написом «Ласкаво просимо». Але ти так і не дивився у мій бік.
Періодично заходили до мене різні люди, хтось витирав своє взуття об килимок, дбаючи про те, щоб не завдати бруду до будинку. А комусь було не до цього, і несли за собою болото, забруднюючи все на своєму шляху. Потім виходили, наче й не гостювали в мене ніколи.
В один із складних періодів життя, я зачинила двері. Аж надто багато бруду нанесли, залишивши на додачу обшарпані двері, іржаві завіси.
Був день, коли ти підійшов до мого дому. Не розумію, що могло привернути твою увагу, вигляд мого палацу давно став схожим на хатину. А килимок… хоч якийсь килимок, адже за стільки років напис уже не такий виразний. І я його викинула.
Ти стояв на порозі. Постукав у двері, але ніхто не думав навіть відчиняти. Я нікого не чекала. Але ти все ж таки продовжував стукати, голосніше і настирніше. Я подивилася в вічко ... так ні, я напевно збожеволіла і це просто галюцинації. І я не почала відкривати. Та й сил уже не було. Я не могла. Я не хотіла. Я втомилася. Втомилася на стільки, що я думаю ніколи більше не впущу нікого до себе додому.
Але, знаєш… двері давно стали триматися лише на «чесному слові». Думаю, з деякими зусиллями можна запросто вибити її однією лише ногою.

П.С. ця історія довжиною роками. стільки часу була закохана, а він навіть не знав. Уся група знала, один він не здогадувався. А потім однієї осені я вирішила "забити" на нього, не звертати уваги. і тоді саме він вирішив звернути увагу на мене. чому б це раптом. я досі не розумію.

ця історія нічим хорошим не закінчилась. на жаль, чи на щастя, не знаю. можна було б ще пару проз написати як розвивались наші "недовідносини", це був дуже захоплюючий час, так як на тей момент я була у відносинах, і ще один хлопець намагався добитись мене.

загалом, пройшло більше десяти років а він досі мені сниться. це трохи знаєте тяжко відходити від таких снів. я не знаю про нього нічого, де він,з ким він. Можливо, мені ця інформація і не потрібна.