***

Дивишся на цей світ, який сповнений ненависті, ненависті один одного, не справедливості. Кожен сам за себе. Ніхто нікому ніколи не поступається. Всі хочуть вижити у цьому ганебному світі, нікчемно карабкаючись у своїх нікчемних життях. Кожен хоче навчити як правильно жити, хоча самі ніколи не жили так, і самі навчитись не здатні. Людство засвоїло урок, що життя вже не буде кращим. З кожним роком ми котимося в тартарари. Все гірше і гірше. Комусь вдається вилізти на голову, плюючи на все і хоч якось намагаються втриматись, аби вижити в цьому світі. Інші ж втратили будь-які сили, аби просто піднятися з колін. І лише просять молитвенно «добийте мене». Людство вже не знають таких слів як: доброзичливість, справедливість, любов, совість. А що це взагалі таке? Де ви це бачили чи про це чули? Совість? Це розкіш її мати. Маєш совість, мають тебе, в усіх сенсах цього слова. Любиш? Не вспієш отямитись, як заплюють, затопчуть і серце, і душу. А при слові «справедливість» - взагалі сміх крізь сльози. Життя ніколи не стане кращим. Нехай навіть знайдеться цей десяток людей, що будуть жити правильно. Світ все одно не зміниться, хіба що їхнє життя стане ще ганебнішим. Бути правильним – бути слабким, усі починають вилазити на голову і користуватися тобою. При цьому від них же самих цих людей ти ніколи не дочекаєшся помічі. Кому потрібне таке життя? Сил не вистачає так існувати. Сил не вистачає молитися, аби Бог дарував ці сили. Всі чекають на кінець світу і всі розуміють, що це занадто добре, аби бути правдою. Хоча куди вже далі, з кожним роком його відтягують і відтягують і люди просто добровільно йдуть з життя.