Записки травмованого серця
Гадання на ромашці
«Любить – не любить, любить – не любить…» гадаєш на ромашці, і думаєш, що так воно і є. Або любить, або ні. У дитинстві все було простіше, вірили у все, що скажуть дорослі, вірили у казки і думали, що в нашому житті все буде, тому що нам так хочеться.. І що найжахливіше, з роками ми перестаємо вірити в казки, але тільки так само продовжуємо мріяти і думати, що так буде, бо ти запланував ще в дитинстві, колись. І знову, у пориві почуття закоханості, дістаєш ромашку і починаєш обривати ні в чому не винні пелюстки квітки! «Любить– не любить», смішно, та тільки ти вже ромашці не віриш, що б вона «не відповіла», ти залишаєшся все ж таки при своїй думці. Думаєш так, як тобі зручно і сердишся, що ворожіння дало збій не показало, чого ти хотіла.
Перестала любити казки, плачеш, читаючи улюблений роман чи переглядаючи улюблені моменти мелодрам. Ненавидиш себе за це, обіцяєш, що більше не робитимеш, але вкотре себе обманюєш, дивишся і плачеш. А потім ще півночі не можеш заснути і мрієш про те, що в твоєму житті буде так само. Та це все казки… дорослі казки.
Часом... думаєш, що варто посадити у себе на клумбі ромашки і самотніми вечорами сидіти і ворожити... нехай не правда, нехай порожні надії. Але це краще ніж нічого. Або ж…
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
