Записки раненої пташки
Лабіринт
Виходячи з яскравого світла,
Очі до темряви звикають довго.
Зимою рано починає темніти,
Не зрозуміла, як вийшла на дорогу…
Повз зустрічно пронеслось авто
І знову світло мені прямо в очі.
А куди я іду, підкаже хто?
На вулиці лиш ліхтар – сторож ночі.
Звідки я взагалі прийшла?
Пам’ятаю навпроти виднівся Roshen…
Здається, що залишилась сама
У недільному місті без повітря й людей.
А ні, вдалині промчалась поліція.
Можна, звісно, ж, довіритись телефону,
Та це надто просто, інша річ – інтуїція,
І все ж я заблукала у місті німому.
Я загубилася у місці ідей,
Зверну ось тут біля Aroma-Kavи,
У місці де ти – ніхто без грошей,
Та веде, здається, мене лукавий.
О! Я пам’ятаю ці кам’яні сходи,
Треба вниз, надіюсь лиш географічно.
Вже й почала мінятись погода:
Стає морозно, вітряно, епічно.
Вузькі вулички, туманом оповиті,
На роздоріжжі хоч би одну знайти.
Я заблукала не у місті – в лабіринті,
У лабіринті власної душі.
Відредаговано: 01.09.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
