Шевченко Очима Просто Людини

Не такий, як нам казали: справжнє дитинство Шевченка

Соціальне походження та дитинство Тараса Шевченка
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці. Його батько — Григорій Іванович — був кріпаком поміщика Енгельгардта. Мати — Катерина Бойко — теж із простої родини. Усе життя родини проходило в злиднях, на межі виживання.

Уже за кілька років після народження Тараса родина переїхала до сусіднього села Кирилівка, де батько став дворовим. Саме тут пройшло майже все дитинство Шевченка.

Його змалку віддають у науку до дяка. Але освіта в тогочасній Україні для селян була, радше, формальністю — дітей били, навчання було поверхневим. Проте саме в цей час Тарас починає виявляти хист до малювання.

Він часто малює на стінах, на дверях, на всьому, що трапляється під руку. Це дратує вчителів і родичів, але цей хист нікуди не зникає.

У 1823 році вмирає мати. Батько одружується вдруге, але мачуха не приймає чужих дітей. Тарас стає наймитом — пасе худобу, працює у полі, служить у дяка.

У 1825 році помирає і батько. На руках у дядька Тарас довго не затримується. Його віддають у найми до місцевого дяка, а потім до маляра. Але й звідти він утікає. Він шукає шлях до свободи.

Перші втечі та пошук себе
Ще у 12-13 років Тарас відчуває, що не зможе жити простим сільським життям. Він кілька разів намагається втекти зі служби. Ходить по околицях у пошуках людей, які могли б його навчити малювати.

Зрештою, опиняється у Лисянці, де короткий час живе в маляра. Потім повертається до Кирилівки. Але життя вдома стає дедалі важчим. Тоді Шевченко сам просить у пана дозволу вирушити до Вільно разом із двором.

Висновок
Дитинство Шевченка було не ідилією, а боротьбою. Боротьбою за свободу, за освіту, за право бути собою. Він не був звичайною дитиною-кріпаком. Він уже змалку виявляв надзвичайну впертість, прагнення до знань і жагу до малювання.

Це був лише початок шляху великого митця, який згодом змінить українську культуру назавжди.

Тарас на розпутті: як Шевченко вибрав свою долю

Тарас Шевченко у підлітковому віці опинився перед вибором, який міг повністю змінити його долю. У 14 років, коли пан Енгельгардт перебував у маєтку в Вільшані, Тарас уже вмів трохи малювати. За спогадами, саме в цей час він попросив пана віддати його в науку до маляра. Але пан обирає інше: спочатку призначає його за кухарчука, а згодом — козачком. І забирає із собою у світ світських справ і військових поїздок.

Саме в цей момент життя Тараса починає кардинально змінюватися. Він потрапляє до Вільно, а згодом — до Петербурга. Саме там йому судилося стати маляром, поетом і символом українського народу. Але до того — роки служби, щоденна покора і постійні приниження.

У цій історії ми бачимо момент, коли доля хиталася. І якби пан віддав малого Шевченка в малярське навчання ще у Вільшані, можливо, ми знали б його як іншого — скромного майстра, а не великого Кобзаря.

Але життя привело його до людей, які в ньому щось побачили. У Петербурзі Тарас зустрічає Івана Сошенка — художника з України, який дає йому перші настанови і водить до Академії. Саме Сошенко показує його портфоліо впливовим особам. Завдяки йому Тарас знайомиться з Жуковським і Брюлловим. А ті, своєю чергою, організовують викуп Шевченка з кріпацтва.

Цей момент — іспит долі. Тарас міг залишитись придворним маляром, якого знали б при дворі. Але обрав інше. Вже у перші роки після визволення він пише вірші, які викривають суспільну несправедливість. І замість затишку — обирає боротьбу.

Його доля могла бути простішою. Але він вибрав шлях правди — і пройшов ним до кінця.

Будні Шевченка на посаді козачка почалися з роз’їздів.

На початку 1829 року Павло Енгельгардт вирушає до Києва, де бере участь у перевезенні тіла свого покійного батька на Смоленщину. Юного Шевченка, разом з іншими слугами він бере з собою.

У березні цього ж року відпустка поміщика закінчується і він повертається у Вільно, щоб служити ад’ютантом при генерал-губернаторі. Так Шевченко, разом із панським почтом, потрапляє в це чудове європейське місто, де переплелись польська, литовська, німецька та білоруська культури. Тут Тарас пробуде понад два роки — до травня 1831 року.

Ми знаємо, що на той час про малярні здібності Шевченка уже було відомо і у списку дворових він позначений як придатний до "комнатных живописцев". Між тим, таланти хлопця цікавили його пана досить фрагментарно: до нього звертались при потребі щось розмалювати, проте ніяк не підтримували жагу до розвитку власних навичок.

Тому Шевченкові прийшлось знайти свій метод самонавчання. Уночі він копіює лубочні картинки — дешеві народні гравюри, що часто зображували героїв, батальні сцени або релігійні сюжети. Більшість цих картинок Тарас просто крав — виймав з книг, збирав аркуші, які траплялись у панському домі або були залишені без нагляду. Деякі листівки він також міг знаходити серед непотребу або добувати потай у прислуги. Саме ці образи першими сформували його візуальне мислення і стали своєрідною початковою школою композиції.

У цей свій "Віленський" період Тарас переживає перше кохання — до вільної польської швачки Ядвіги. Молоді познайомились десь накінець 1830 року. Саме Ядвіга пробуджує в ньому відчуття гідності: належачи до вільного стану, вона мислить незалежно, і поруч із нею Шевченко вперше розуміє, що кріпацтво — не природний стан людини.

Проте щастя триває недовго: польське повстання 1830 року, що охоплює Варшаву та згодом - Вільно, стає причиною їхньої розлуки. Бунт змінює політичну ситуацію, і начальник Енгельгардта, генерал Римський-Корсаков, втрачає свою посаду. Боязивий Енгельгардт не ризикує залишитись у неспокійному регіоні та переїжджає до Петербурга, де влаштовується служити братові імператриці. За ним вирушає і Тарас.