Кров на його руках

Терра щось мені розповідала про те і се, про мого батька, про його нових колег. До речі, що там вона про них сказала?

—Він такий гарний, ти ба більше, хоч картину з того хлопця малюй, він тепер у нас практику проходить, подруго, ти б його бачила! — все щебетала білявка, узявши мене під руку і, не замовкаючи, підштовхувала до патрульного авто. Ось я вже сиділа не передньому сидінні автівки, що мчала головною дорогою до поліцейського відділку, де працював мій батько. 

— А, я ж забула тобі розказати, твоєму батькові, такий до біса дивний побався збоченець, що я ледь утрималася щоб не заїхати йому у щелепу, — пихкала дівчина, намагаючись не сильно розмахувати руками та не виходило: то правиця догори злітала, а ліва перехоплювала кермо, то навпаки, доки дівчина не заїхала своїми ручками по дзеркалу — Гей ти, чого на зустрічну смугу виїхав, от же самогубця ... — насупивши брови, Терра увімкнула сигнальні вогні і помчала за порушником, так що я ледве не вилетіла зі свого крісла у лобове скло, боляче вдаряючись ліктем об двері авто. Скирипнув зубами, я подумки проклинала того вилупка, що вирішив поїздити зигзагами, коли на патрулі була моя вибухова подруга.

— Ти глянь, він іще й грається зі мною, — шипіла Лера, розганяючи «тойоту» до 100 км/год, тримаючи двигун на максимальних оборотах і скидаючи швидкість лише на поворотах дороги. Її обличчя виглядало так, що здавалося це вона якийсь серійний маніяк, а не той бідолага на KIA Stinger, що, як мені здавалося, зовсім не вмів управляти спорткаром, максимальна швидкість якого в 240-280 км/год могла б із легкістю дати фору патрульному авто. Проте порушник навіть не намагався збільшити швидкість, тільки знову то на зустрічну смугу виїзжав, то повертався на свою, немов був п'яний до такого стану, що не бачив дорогу перед собою.

— Напився, чи що? — скептично виплюнула моя подруга, зіщулюючи очі та виводячи машину на обгін , та водій червоного спорткару, якось вивернув кермо вправо, що його авто повело і закрутило галопом по всій проїжджій частині. Дівчина, кинула щось собі під ніс, і, судячи зі скрежету її зубів, можна було здогадатися, що нас ледве не зачепило. Різко натискувши на гальма, Лера, крутнула кермо, розвертаючи автівку і знову, але вже викрикуючи щось накшалт «пришибу гада»,  намагалася не сильно під'їзжати до «самогубці», але й не відпускати з поля зору. Однак ситуація цього навіть не потребувала: водія червоного «стінгера» водило то вправо, то вліво, але сама автівка за всі ці круги на відірвалася від патрульного ані на метр, лише виводила колесами піруети чорним слідом нових покришок. Через декілька секунд дуже недовговічне терпіння моєї подруги змусило її зупинити «тойоту» і вийти на вулицю, я ж вийшла слідом, відхикуючись від страхітливої віражеподібної їзди Терри. Дівчина щось кричала у рупор патрульного авто, але водій спорткару все так і їздив колами доки, розігнавши скрипом колес усіх перехожих, не врізався у найближчу багатоповерхівку. 

— Що за...— білявка випустила з рук передавач на рупор і щодуху помчала до водія черноного авто. Я ще стояла із хвину як укопана, а потім на ватних ногах непевними кроками пішла слідом за поліцейською. Терра підбігла до спорткару і, учепившись руками за ручку дверцят, намагалася їх відкрити, лише з моєю допомогою десь через хвилини дві ми таки змогли відкрити цю консервну банку. «Стінгер», який раніше можна було порівняти із породою собаки благородного походження, тепер зі сплющеним передом і потрісканим лобовим склом походила на старезного мопса, що тільки те й робить, що сопе безперестану. Машина ніби зіщулилася, хвилі металу на капоті пошкодили двигун і ємність для олії, що вже почала палахкотіти. 

Часу було обмаль, але нічого вдіяти ми не змогли: водія було не витягти із автівки, його намертво привялав до крісла ремінь безпеки, а подушка, що мала б рятувати життя, була занадто великою для такої машини. Я б сказала, що ябки хтось навмисно захотів вбити людину за цим кермом заміна подушки безпеки була найвигіднішим варіантом серед усіх. 

— Годі, ми нічого не вдіємо, — намагалася я напоумити Леру, та дівчину було не зрушити, іще б декілька хвилин такого впертсва і вона б спочивала на тому світі, однак звідки не візьмися виїхала пожежна служба і хлопці допомогли мені відтігнути Терру від червоного «диявола». Полум'я горіло недовго, його швидко загасли. Далі пожежники пробили подушку безпеки і чомусь відійшли від машини, дивлячись на мене з білявкою дивними суворими очима, нпмов запитуючи щось, але я того не зрозуміла.

— Що ж там таке? Ви що, людину там покинете, чому стоїте?!—кричала Лера. Щось вона сьогодні аж занадто розійшлася, може то через мене, що так рано приїхала, а може вона зранку скимось посварилася, адже я ще не бачила її такою дикою. 

—Тут нікого рятувати, далі ваша робота, — сказав сивочолой чоловік і махнув рукою молодим аби збирали речі. Холодні очі, так ніби кригою віяли, хоча зараз на вулиці й було тепло, подивившись у них, хотілося сховатися подалі, десь у закуточку і не вилазити, доки цей чоловік не піде. Біла шкіра, майже як у мерця, здавалася схожою на мармур, а вени були тільки такими собі мазками художника. Робота забрала у цього чоловіка усю його молодість та й про емоції не забула, озолодила їх, ніби намагаючись якнайдовше зберегти їх, але морозильна камера зачинилася назавжи, поховав усе тепле у льоду свого тіла.

Я заглянула першою до відкритої автівки.

Водій був не був п'яним, він був мертвим. Руки трупа прив'язані мотузками до керма авто нагадували розтерзані шматки м'яса із яких ще стікала свіжа кров. Терра жахнулася, вималювавши на обличчі відверто сповнену страждань гримасу: очі горіли як два говники, прада в одному була люта ненависть,  а в іншому завзятий страх, руки стиснуті у кулаки, а усе тіло того й глянь майже тряслося. Я зробила декілька довгих вдихів, і вже хотіла розв'язати руки мерця, як мене схопила Терра, зупинивши поглядом темних очей. 

— Хочеш залишити свої відбитки? — холодно процідила дівчина. Я потупила очі і вирвала руку, мені було гидко від самої себе, але чого те відчуття підійшло нудотою до горла я так і не зрозуміла.