Що я пропустила?

Повертатися до власного сина після шестимісячної розлуки – справа не з простих. У голові виникає безліч питань: Чи пам’ятає хоч він, як я виглядаю? Чи радітиме зустрічі? Чи зміниться наше спілкування? Наскільки він ображений моїм вчинком? Як довго до мене звикатиме?

Усі ці думки просто з’їдали мене зсередини увесь останній тиждень перед вильотом та всю дорогу додому. Як і передбачала, зустріло мене моє маленьке диво із пересторогою. Довго вглядалося у моє обличчя, намагаючись відшукати знайомі риси. Йти до рук не спішило. Моє серце краялося від цього, але поробити нічого не могла. Знала, що потрібно набратися терпіння. Через десять хвилин мовчазного споглядання, він нарешті щось пригадав. Усміхнувся, підійшов ближче й обійняв за шию. Моїй радості не було меж. Згадав! Пробачив! Любить!

Наступні дні ми звикали один до одного. Я потай слідкувала за його поведінкою. Він, своєю чергою, також за мною спостерігав крадькома. Пильно вивчав мою реакцію на будь-який свій вчинок, чим дуже мене веселив. Я намагалася бути справедливою, але розуміла, що мозок мій блокує зараз «режим повчання», спокутуючи провину за шестимісячну відсутність. Скориставшись тим фактом, що мама раптом подобрішала, а більше нікому його контролювати, мій маленький бешкетник розгорнув справжню «протизаконну» діяльність. Пустував, розкидав іграшки, носився по хаті як скажене жабеня… У результаті – розбив мою улюблену чашку. І тут мене перемкнуло. Раптом прийшло усвідомлення, що така моя беззаперечна любов та всепрощення до добра не доведуть. Мій син зовсім скоро цілком вийде з-під мого контролю. І тоді начувайтеся усі!

Мозок швидко адаптувався до нових обставин. Згадалася система покарань. Звідкись взявся й учительський тон у голосі. Малюк зрозумів, що зайшов занадто далеко. І на декілька місяців «пішов у підпілля». Якщо і чинив щось «протизаконне», то потайки від строгої мами, яка повернула свій авторитет в очах сина.

Крім таких адаптаційних моментів, було ще й безліч позитивних. З приємністю відзначила, що моя дитина почала читати по складах. Розмальовувати стала набагато акуратніше. Малюк впевнено тримав у руці ножиці, а його аплікації стали напрочуд охайними. От що значить залишити дитину з колишньою учителькою початкових класів. Моя мама зі своєю місією справилася на всі сто! І навіть більше! Та й тато доклав чималих зусиль. Моя дитина цитувала вірші класиків української та світової літератури, робила зарядку та танцювала щоразу, коли по телевізору показували кліпи улюблених виконавців.

Я із захопленням поглядала на свого сина і розуміла, наскільки правдивою є приказка: усе, що не робиться, робиться на краще!