Наодинці з бабусями та дідусями

Як я вже писала раніше, десь через рік від народження малюка я все ж почала залишати його з моїми батьками, а ще через декілька – і з батьками чоловіка. Щоправда, у свекрухи онук на ніч ніколи не залишався. Причин цьому можна було вигадати багато, але тут я про це промовчу.

Оскільки мої батьки – педагоги, особливого страху якось не відчувала. Знала, що зможуть попіклуватися, ще й чогось навчити. Бажання все ж десь сховати у їхній квартирі камеру час від часу виникало. І не тому, що боялася за життя своєї дитини, чи не довіряла. Зовсім навпаки. Дитина після вихідних з бабусею і дідусем приїжджала настільки натхненною, що у душу починали закрадатися сумніви – а чого малюк зі мною не такий?

Завдяки їхній турботі синочок розвивався дуже швидко. Дідусь часто катав його на велосипеді під час прогулянок місцевим дендрологічним парком. Заміський дачний будиночок поступово ставав улюбленим місцем малюка, адже там можна було поласувати улюбленими фруктами та ягодами, зірваними просто з кущів. З бабусею постійно читали дитячі книжечки, малювали фарбами, дізнавалися про навколишній світ.

Іноді малюка доводилося залишати з прабабусею та прадідусем. От де росли його і без того пухкенькі щічки, адже ласував він там лише найсмачнішими та найкалорійнішими стравами. Там були й власні іграшки. Ще можна було подивитися мої старі фотоальбоми, щоразу знаходячи безумовну схожість із самим собою. Прадідусь знайомив з шаховими фігурами грав у «чапаєва». Там завжди було тепло і затишно.

Коли синочок підріс, я нарешті пішла працювати. На цей раз естафету няньки перейняла свекруха. Оскільки батьки чоловіка жили у приватному будинку, сфера інтересів малюка почала розширюватися. Адже тут контролю було менше, а свободи більше. Відтепер можна було бігати босими ніжками по ранковій росі, годувати кормом маленьких курчат, їсти фрукти прямо з дерев та кущів. А безлад влаштовувати прямо посеред кімнати. Бабуся ж добра, все пробачить. Ще й цукерок повні жмені насипле.

Звичайно, були й свої нюанси, коли віддавала дитину надовго. Часто сумувала і ще більше розуміла, настільки я недолуга мама. Але переїхавши в іншу країну і не маючи змоги залишати сина з рідними, почала розуміти, наскільки мені цього зараз не вистачає!