Уроки відвикання від мами або самостійність у ранньому віці

Питання самостійності малюка починає виникати у мами ледь не з перших днів народження маленького дива. Не погоджуєтесь зі мною? Добре, тоді давайте так. Коли починаєте запитувати себе, де має спати малюк: з Вами чи у власному ліжечку? Скільки маля протримається без мене у кімнаті? Чи встигну я помити посуд до того, як моя дитина заллється несамовитим криком у своїй кімнаті? А я зможу потеревенити із сусідкою, не обертаючись щосекунди, щоб перевірити, живий мій малюк чи ні?

Якщо такі питання у Вас в голові виникали – що ж, мабуть, я довела свою думку. У мене відбувалася ціла внутрішня боротьба з цього приводу. І скажу я Вам по секрету, що керувалася я зовсім не альтруїстичними намірами. Мені банально не вистачало часу на себе.

Перші дні, коли мій син прокидався тричі за ніч, щоб «перекусити», я страшенно не висипалася. Начитавшись «корисної» літератури від авторів, що, мабуть, в реальному житті сповідують child-free культуру (тобто не мають і не планують мати власних дітей), вирішила, що мій малюк спатиме окремо. Все ж перспектива придушити таке крихітне янголятко під час сну зовсім мені не імпонувала. Але коли доводилося постійно вставати на голодний крик, годувати, а потім знову вставати – в голову закралася думка: а спати тоді коли?? Тож я на свій страх і ризик почала залишати дитинку на собі біля грудей. Схема була така: крик – груди – сон. Тобто, коли син бажав їсти, він отримував моє молоко, а я, у більшості випадків, не дочекавшись, коли він завершить свою трапезу, засинала.

Зараз частина з вас, мої любі читачі, схопилася за голову від жаху. Та як так?? А якби дитина задихнулася? Це ж так небезпечно! Погоджуюся з Вами на всі сто відсотків! Тому ця книга і називається: «Записки недолугої мами», а не «Секрети суперматусі». Каюсь! Мій затуманений мозок від постійного недосипу тоді взагалі вимикався. Дякувати Богу та моєму розумному синочку, ми цей період пережили без нещасних випадків. Але може бути й гірше. Тому я в жодному разі не закликаю повторювати мій досвід! Будьте обережними й пильнуйте своїх діток!

Повернімося до питання самостійності. Мій малюк терпіти не міг залишатися сам. Його лякала будь-яка тиша. Тому доводилося імпровізувати. В хід йшли всі підручні засоби: пилосмок, фен, телевізор. Шум, який створювали ці прилади на деякий час заспокоював мою дитину і можна було трішки поприбирати, зготувати обід чи вечерю, або просто сходити в душ. В останньому випадку, правда, були нюанси. Ванна кімната не зачинялася, звук на телевізорі робився тихіше, а кожен звук, що долинав з кімнати заставляв мене, мокру, з намиленою головою та рушником на плечах, вискакувати з ванної та бігти до свого крикуна.

Із самостійністю малюка у нас завжди були проблеми. Бо я боялася і на хвильку випустити його із поля свого зору. А тому намагалася весь свій день та всі заняття підлаштувати так, щоб син був поряд. І скажу я вам, що скоро почала помічати, що він росте маминим синочком. Не те щоб я дуже переймалася з цього приводу. Все ж таки приємна така надмірна увага маленького чоловіка у сім’ї. Але головою розуміла – потрібно вчитися самостійності. І моєму сину, і мені.

Тому малюк після року почав регулярно залишатися з бабусею і дідусем на вихідні, змінюючи таким чином своє оточення і поступово відвикаючи від мене. Перший такий досвід був досить проблематичний. Адже дзвінки моїм рідним були частими – хотілося усі процеси контролювати. Пройшовши тест на профпридатність, батьки були залишені у спокої, а у нас із чоловіком нарешті з’явилося трішки часу на нас самих та наші стосунки. Хоча у більшості випадків, ми просто ВІДСИПАЛИСЯ!