У транспорті з маленьким шибеником

Не знаю, як ви, а я ось терпіти не могла кудись їздити з малюком у громадському транспорті. Коли він був ще зовсім крихіткою і лежав у візку – проблема була не в ньому самому. Він спокійно спав, поки його недолуга мати, залучаючи чоловічу частину автобуса, проклинаючи конструкторів машинобудування, які придумали такі високі підніжки, затягала візок у салон. Тож у той період користувалися автобусами ми мало.

Ставши старшим і навчившись ходити, малюк вже міг подорожувати зі мною у громадському транспорті без особливих проблем. АЛЕ! Тепер він став дуже допитливим. Його маленький рот ніколи не закривався під час таких поїздок. Він показував пальчиком на все, що бачив у вікні й наказовим тоном вимагав від мене пояснень. Я з мужністю витримувала ці випробування, думаючи лише про одне – щоб наш підгузок залишався сухим та неушкодженим, поки за нами не зачиняться двері маршрутки.

А ось з машиною ми одразу потоваришували. Мій син любив засинати під дзижчання мотора, хоча часто здригався, коли колесо ловило чергову яму наших улюблених доріг. А ще в машині можна було слухати музику і під неї ж засинати. Але і тут були нюанси. Довгі дискусії щодо побаченого у вікні, як і у випадку з громадським транспортом, практично не припинялися. Тому доводилося багато-багато говорити, перекрикуючи музику та звук мотора.

З часом ми почали вмикати йому мультики на планшеті, попередньо закріпивши його на задній стінці сидіння водія і їздити стало тихіше і веселіше. Іноді, звичайно, доводилося розважати маленького Чомучку, але робила я це вже без особливих зусиль. Ці питання з віком ставали дедалі цікавішими та непередбачуваними.

А от перший досвід польоту літаком був у нас вже у свідомому віці (5 років), тому особливих труднощів ми не відчували. Більше боялася, що його закачає, що й сталося через турбулентність при посадці. Здебільшого проблема польоту зводиться до трьох проблем.

Перше, це їжа. Мало того, що на борт своєї їжі брати не можна, але й авіакомпанії не думають про шлунки дітей у польоті. Якщо розморожений бутерброд з куркою мій шлунок ще може якось переварити, то для дитини ця їжа нікуди не годиться. Якщо політ довгий, все це посилюється, а мамині нерви потихеньку починають здавати.

Друге, це дозвілля. Нудний переліт не дуже надихає дитину. Тому краще все ж попередньо закачати на планшет чи телефон мультфільми та ігри в режимі офлайн. Проте і тут є свої нюанси. Це швидко набридає дитині, а постійно опущена вниз голова призводить до швидкого закачування. Тож доводиться запастися терпінням та розповідями про сміливих та хоробрих діток, які успішно долетіли з пункту А до пункту Б, витримавши всі випробування польоту.

І, третє, це туалет. Коли твоя дитина до польоту ходила на горщик, а тут тільки унітаз, процес привчання до нього розпочинається вже над землею. Проблема із харчуванням не полегшує таких процесів. Маленька туалетна кабінка не призначена для маминого нагляду за дитиною, тому цей досвід запам’ятовується на все життя. Все ж таки, у нашому випадку позитив був – після польоту ми остаточно відмовилися від горщика, і мій син став уже зовсім дорослим!