Прогулянки або те ще дозвілля

Дозвілля з дитиною – це окрема тема. Коли мій син був ще зовсім маленьким, то в мене, як у недолугої мами, все дозвілля полягало в банальному прийнятті душу та читанні книг під час його сну. А коли прокидався, підключалися серіали (переважно англомовні) чи музика. Це відволікало мене від постпологової депресії, а малюка – від необхідності діяти мені на нерви.

Після місяців п’яти-шести, коли дитина вже могла сидіти і ходити в ходунках, дозвілля стало різноманітнішим. Тепер це були безрадісні ігри з використанням «розвивальних» іграшок та підручних предметів. Ну от не могла я отримати задоволення від таких ігор. Від нудьги хотілося винайти машину часу й одразу перенестися в той час, коли малюк уже все знає, вміє та обходиться здебільшого без мене.

Рятували прогулянки на свіжому повітрі. Влітку це було чудово: одягу обом необхідно небагато; погода майже завжди сприяє; і в разі «псування» підгузка, його завжди можна було замінити прямо в колясці.

У холодну пору прогулянка більше нагадувала тортури. Причому для обох. Кошмар починався ще вдома, бо звичайна підготовка до прогулянки перетворювалася на план евакуації. Сумка набивалася найнеобхіднішими речами. На дитину одягалося 5-6 шарів одягу. І син (мокрий та знервований) уже з порога починав протестувати проти таких тортур. Я метушилася, кричала, бігала по квартирі теж мокра та зла. Тішило лише те, що, витягнувши малюка, сумку та коляску, я все ж таки мала кілька годин морального відпочинку та порцію свіжого морозного повітря.

Єдиною умовою було, ні за що і під жодним приводом, не зупиняти коляску. Інакше звідти починав лунати такий несамовитий крик, що погано ставало не тільки мені самій, а й перехожим, яким «пощастило» опинитися з нами поряд.

Залишалося лише молитися, щоб причиною крику не став брудний підгузок. В іншому випадку було два варіанти: бігти з коляскою додому або міняти підгузок просто на морозі. Ну а я, хоч і недолуга мати, незважаючи на дистанцію від будинку завжди вибирала перший варіант.