Маленький «помічник»

Так і настав для нас із чоловіком «радісний» час. Наш малюк став дослідником. Цей маленький сортувальник міг тепер діставатися до багатьох шаф, шафок, шухляд та інших покладів скарбів і міг осягати сенс речей самостійно.

У своєму комоді він перебирав речі, розподіляв підгузки, куштував на смак сухі та вологі серветки та аналізував закон падіння іграшок на підлогу. Пізніше дійшла черга до трюмо з моєю косметикою. Тепер малюк був у бойовому забарвленні, з чорними тінями навколо рота та на долоньках. Юний Пікассо ставив свої автографи на шпалерах, шафах, килимках та ковдрах. Всі тюбики з кремами були випробувані на смак, а туш та помада безвісти зникли.

І в кабінеті мій син міг знайти купу цікавих справ для себе. Він починав перебирати наші документи. Вирішивши, що домова книга і свідоцтво про його народження нікому не потрібні, він викинув їх одразу. А ось з іншими документами треба було ознайомитися ґрунтовніше, тому їх відсортовував на дві великі хаотичні купи.

Ручки мого чудового помічника дійшли й до мого комода. Він викидав шкарпетки, колір яких, на його думку, мені абсолютно не пасував. Приносив мені дещо з одягу, жестами показуючи, що не завадило б це вдягнути. Такі навички дуже підійшли б майбутньому стилісту, але чоловік якось одразу категорично був проти такої перспективи для улюбленого сина.

При цьому, роботи додавалося саме для мене. Бувши недолугою мамою, я не могла пояснити дитині, що така поведінка далека від ідеальної. І мені доводилося знову і знову, знову і знову прибирати за малюком і картати себе за свою недолугість.