Повзання – кінець чистій квартирі

Повзання – взагалі окрема тема. Зазвичай діти починають повзати рано. Мій же малюк вже з п'яти місяців мав чудовий засіб пересування – ходунки. Він навіть не підозрював, що існують інші способи переміщення у просторі та в часі. І коли ми, батьки, надумали відібрати у нього таку чудову річ, до якої він прикипів і душею, і тілом, зустріли несамовитий спротив! Але як то кажуть: час лікує. Коли моєму синочку виповнився рік, він таки здався. Життя триває!

Та тут виникла інша проблема: як же далі, без ходунків, дослідити такий прекрасний, таємничий (і не завжди безпечний) навколишній світ?

Спочатку в синочка виходило не дуже швидко перелазити з одного краю дивана на інший. Потім він розширив рамки своєї активної діяльності й навчився злазити з цього дивана. Освоївши й цю техніку, мій мужчинка став повільно пересуватися вздовж стін зали рачки, а доповзаючи до дверей, йшов, тримаючись за стіну коридору і знову опускався на ручки та ніжки, щоб подолати останній бар'єр – поріг кухні.

Ось тут можна було розгулятися (!): допомогти мамі залити пральний засіб у машинку, минаючи саму машинку; почистити картоплю зубами; переставити стільці «по фен-шую»; відсортувати вміст відра для сміття (за європейськими мірками) і зробити багато інших захопливих справ.

Пізніше мій малюк настільки розвинув беззвучність і швидкість повзання, що міг проникати на «ворожу територію» без мого відома, від чого я була просто в шоці. Але, заспокоювала себе: це лише наступний етап на складному шляху дорослішання…