Те що болить у кожного

Полон сердець 

В'язниця душ, полон сердець,

Де час застиг, а біль — без меж.

Там воїни, немов в тіні,

Втрачають волю в чужині.

Їх погляди — німі благання,

В них — відчай, біль і сподівання.

Чекають звістки, як дива,

Щоб знов почути: "Ти жива!"

А тут, в країні, де війна,

Де кожен день — нова стіна,

Ми пам'ятаємо про них,

Про тих, хто в пеклі, у чужих.

Їх мужність — приклад для усіх,

Їх дух — незламний, наче крик.

І віримо, настане час,

Коли вони повернуться до нас.

На зламі долі 

Земля здригнулась, небо впало,

І чорний ворон закружляв.

Вогонь і біль — і сумно стало,

Осб так дитинство я стрічав.

Сади квітучі стали полем,

Там сльози ллються, мов роса.

І кожен день — натерпним болем,

Вкраїнська мучиться душа.

Втрачаєм друзів, рідних, долю

Та дух незламний наш горить.

Ми вистоїмо в страшному бою,

І знов свобода зазвучить.

Хай сльози впадуть, як перлини,

На землю, де герої сплять.

І пам'ять вічна, об'єднає їх родини,

А ворогів з землі потрібно гнать.

Ми відбудуємо країні,

Сали квітучі знов зростуть.

Загоїмо печальную руїну,

І мрії в душах зацвітуть.

Шлях душі

В глибинах серця, де таємниці сплять,

Із кожним подихом душа шукає шлях.

Крізь темряву смутку, крізь світло надій,

Вона блукає, мов пташка, не маючи мрій.

Шукає відповідь на вічні питання,

Про сенс життя, про кохання 

І в кожній зустрічі, в кожному слові,

Вона знаходить частинку себе, в своїй рідній мові.

Іноді важко буває, і сльози ллються,

Коли мрії розбились, але ще з вірою б'ються.

Та в глибині душі горить вогонь,

Що освітчує шлях їй знов і знов

І в мить прозріння, коли все — на долоні,

Душа знаходить спокій, мир, бо вже не в полоні.

І знову вона вирушає в дорогу,

Щоб повернутись навіки до рідного дому.

Надія

Надія — птах, що в серці співає,

Коли все навколо мовчить і страждає.

Вона несе нам світло і тепло,

І віру в те, що буде добро.

Як промінь сонця крізь темряву ночі,

Вона проникає холодним подихом в очі

І навіть коли все здається марним,

Надія шепоче: "Ти не один, ти цього вартий".

Вона — наш компас, що вказує шлях,

Коли ми блукаємо в життєвих місцях

І в кожній краплі роси, в кожному вітрі,

Ми чуємо голос, що кличе нас глибше

Тож не зважай на бурі, що шаленіють,

І тримайся надії, вона тебе гріє.

Бо в серці в кожного живе, та палає 

І вічно буде жити, поки сонце сяє.

Мій рідний край 

Де зелені луки, де річка пливе,

Там рідний мій край, там серце живе.

Поля золоті, наче море пшениці,

Ліси, наче килим — зелені світлиці.

Там сонце встає, осяваючи ранок,

І пташка співає, мов ніжний серпанок.

Там квіти цвітуть, розфарбовують світ,

І пахне трава, мов медовий привіт.

Там гори високі, і хмари густі,

І ріки стрімкі, наче струни тугі.

Там небо бездонне у зорях ясних,

І місяць пливе в зорепадах рясних.

Там люди привітні, з душею відкриті, 

І пісня лунає, мов струни розлиті.

Там казка живе у кожному домі,

І щастя сіяє в кожному слові.

Люблю я цей край, де родилася я,

Де кожна травинка, наче пісня, моя.

Де кожна стежина, мов  нитка — життя,

Де кожна хвилина, мов  мить —  забуття.