День 3.

Вівторок. А отже, завтра вихідний. Йшов зранку повз наш смітник і побачив там місцевого бродячого пса, який обригав все навколо і тепер виглядав ще нещасніше, ніж зазвичай! Б’юся об заклад – наївся диво-пирога! Ця стара відьма мене що зі світу звести вирішила? Ну, я б не здивувався. У нас з нею, мабуть, взаємна “любов”! Та їй про це знати не слід, тож я натягнув фальшиву посмішку, подякував своїй любій динозаврисі за крутий смаколик, а вона мені:

– Олеже, забула ж тебе спитати, чи в тебе на цитрусові алергія, бо я ж туди і цедри лимонної намішала і соку апельсинового линула! Але виглядаєш ти здоровим, значить, не прогадала!

Ні, ну точно замислила щось проти мене! Дупою своєю відчуваю. Та хіба ж лише вона вирішила довести мене до сказу? Якби ж то! Спочатку бабуся з домашнього обслуговування повернула пакунок із фруктами через те, що банан був “занадто вигнутий вліво”, а це “до поганих новин”. Господи, та за що ж мені таке покарання? Я б і її вигнув, тільки вже вправо, щоб ті новини їй якось покращити! Щойно відійшов від цієї езотерички – ще одна капость. Цього разу до вікна видачі під час обіду підійшов дідусь, який вимагав нарізати яблуко строго на вісім рівних частин, бо якщо на шість, то воно в нього не перетравиться! Ні, ну це нормально? Так і хотілося йому сказати:

– Діду, ріжте хоч на двадцять частин – вашому дев’яностодев’ятирічному кишківнику на це начхати! Він й те не переварить. А я не переварюю Вас, тож вертайтеся на своє місце, поки ноги ходять!

Але замість цього я звісно ж виконав його прохання. Бо наді мною вже “Міс Цитрусовий Пиріг” нависла і ретельно стежила за виконанням важливої яблучно-нарізувальної місії. Дістали обидва! Добре, що завтра середа! Що я там казав про поганий вибір вихідного? Беру свої слова назад!