09.11.2026. Роздуми про котиків

12:20 — 09.11.2026.

Хочу написати про тихе, непомітне зло, що трапляється в нашому селі. Раз у раз невідомі люди викидають кошенят, часто зовсім малих, які ще не здатні самостійно полювати. Ці особи, чиї вчинки можна порівняти лише з жестом Пілата (по-іншому я не можу сказати), невідомо, на що сподіваються, залишаючи тварин на милість безжальної природи. Та ще й узимку. Невже вони розраховують на небайдужих людей, які приймуть їх як безпритульних дітей? Здається, серця декотрих настільки зачерствіли, що жалібне нявкання цих беззахисних хижаків для них — як мертвому запах ладану.

Крім того, кожен селянин має кота, а то й не одного. Цим жестом доброї волі вони лише обтяжують інших людей, яким, скоріше за все, також нелегко, особливо з огляду на нинішню ситуацію в країні, але через жалість і почуття емпатії діляться з ними своїм насущним хлібом.

А яка ж логіка в цих підкидувачів? А логіка, думаю, в них така: легше перекласти відповідальність на когось іншого, приписавши вину тим, хто закрив вуха й заплющив очі, а потім відвернувся спиною до створінь, які не винні в своєму безпорадному бутті, і безсовісно кинули їх здихати з голоду й холоду. Зате совість чиста, і водночас справедливість тріумфує: про майбутнє — чуже й, що найголовніше, власне — подбано.

Таким чином були підібрані Багі та нова Мурка (яку я іноді називаю Дженні). Деяких інших котиків мій брат переніс у безпечніші місця, намагаючись знайти їм прихисток. Час від часу він їх підгодовує, а декого вже встигли розібрати. У нього самого зараз мешкає п'ятеро котів, враховуючи згаданих: ще живий старий Чучик, Марс (Марсель)-імператор та молодий чорно-білий Вуглик. А, ледве не забув: приходить ще Васька — теж старий кіт, який був живий ще за часів мого дядька.

Зараз погода доволі холодна, попри безхмарне небо й яскраве сонце. Учора ми з матір'ю готували котлети: фарш був зі свинини та курятини — вийшли трохи сухуватими, хоча й смачними. Зранку прочитав дев’ятнадцяту й двадцяту главу роману “Мельмот-блукач”. Мушу визнати, що твір цікавий і спонукає до глибоких роздумів, проте подекуди він читається важко — деякі речення простягаються ледь не на чверть сторінки — це не прогулянка пісочним берегом, а чистий книжний дайвінг.

Ось і все. Сподіваюся, я не забув нічого важливого чи вартого уваги. Брат стукає у вікно — час іти обідати.

SEE YA