07.11.2026 рік. Привіт, село.

10:10 — 07.11.2026 рік.

Я знову тривалий час не вів свій щоденник, хоча неодноразово обіцяв собі робити записи щотижня на вихідних. Так, деякі записи я не збираюся викладати, оскільки вони надто особисті.

Сьогодні вранці я дочитав невеликий твір Сюзанни Кларк — «Піранезі». На мою думку, цей твір дещо переоцінений, хоча я не можу назвати його поганим чи невдалим. Щобільше, вважаю, що завищені оцінки — це не стільки провина авторки, скільки вплив сторонніх чинників, властивих нашому часу: комерції, особливостей епохи, іміджу письменниці, очікувань аудиторії тощо.

Що я можу розповісти про цю повість. Спершу вона здавалася мені нудною та затягнутою, і таке враження зберігалося чи не до середини твору. Згодом стало цікавіше, проте особливого захоплення чи сильних емоцій текст у мене так і не викликав. Водночас мені сподобався сам мотив твору — не сюжет, мова, стилістика чи побудова, а саме той задум, який авторка виплекала та прагнула втілити через дію.

Що саме сподобалося? Насамперед — візуалізація дитячого світосприйняття: невинність, скромність, довіра, лагідність (“кротість” — це слово я люблю) і, найголовніше, смиренність перед обставинами. Усі ці якості були притаманні людині, яка жила в умовах значних нестатків, але не відчувала пригніченості і, більше того, — відчаю. Це блискуче демонструє, що щастя міститься не зовні, а всередині нас, як і наше ставлення до речей. Піранезі зберіг живий розум, попри свій зрілий вік; він мав допитливу натуру, хоча його оточували лише мертві статуї та нескінченні порожні коридори; він залишався безневинним і незлобним, незважаючи на те, що Інший бажав йому смерті та використовував як раба у в'язниці (хоча варто визнати, що намір вбити виник уже після того, як до героя повернулася його колишня особистість — Меттью Роуз Соренсен). По суті, у творі показано, як в одній людині можуть співіснувати дві природи, ніби вона є живою посудиною.

Що ще можна згадати? Зараз я перебуваю в селі вже майже тиждень. Зустрів тут двох котів: одну звати Багіра (про яку згадував) — вона дійсно має відповідний вигляд, можливо, навіть подібна до бомбейської породи; інша — просто Мурка, яка нагадує британську породу (схожа на кицьку, що нещодавно померла, тому й назвали так): у неї сиза шерсть, але ми гадаємо, що вона метис. Далі планую дочитати роман “Мельмот Блукач”. Також зараз збираються вимикати світло через удари по енергетиці, але, думаю, це мені не надто завадить. Тут я залишатимуся ще тиждень — принаймні так планую. Скопав брату й матері город, посадили цибулю, а також купили морозиво та свинячий ошийок. Це поки все, що можу згадати. Єдине, що трохи турбувало й досі непокоїть — це те, що рідко читаю, хоча за цей час зміг написати кілька сценаріїв до свого твору “Метелик Ночі”. Наче все.

SEE YA.