Остання подорож 2020: зимовий Тернопіль, новорічний Львів

Я точно не пам’ятаю як в мені зародилась ця думка, але ще в листопаді, коли гостювала в Хмельницькому (дорогою до Києва), ми з Н. почали розмову про святкування Нового року. Слово за слово і в мене вирвалась ідея поїхати у Львів. Подруга мене підтримала, але тоді далі розмови не пішло. Та я не забула про цю ідею. Час від часу поверталась до неї знову й знову, хоча ця поїздка була дуже сумнівною – в мене закінчувався термін дії студентського квитка, стипендія, та й взагалі святкування Нового року традиційно сімейне. Але ж ідея була…

Тому вже наступної зустрічі (за нашої спільної поїздки в Київ) ми знову зачепили тему Львова. Чим далі до 31 грудня, тим більше я впевнялась в тому, що хочу цьогоріч святкувати Новий рік інакше. Але рішення ніяк не приймалось, роздуми затягувались, тривога наростала, а квитки на потяги розкуповували швидше й швидше. Врешті, за тиждень до подорожі, ми таки купили квитки. Склалось так, що Н. запропонувала взяти з собою М. (свою молодшу сестру), а я подумала: «хм, а може мені Я. взяти з собою?». Так, думала я не дуже довго. Батьки дали добро, старші сестри (я і Н.) частково забезпечили фінансування молодших і квитки опинились у нас в кишенях, а точніше – в телефонах.

Звичайно ж я не могла обмежитись одним Львовом! В мене тут же почав складатися маршрут – можна ще в Тернополі погуляти, а перед тим – в Черкасах, чому ні? Але з останнім не склалось – квитків за цим напрямом майже не було, а ті, що лишились, не підходили нам по часу. Отож, мандрівка наша (в моїй голові) склалась в таке:

1. 30 грудня вдень виїжджаємо з Я. з дому і добираємось весь вечір і ніч до Хмельницького (дві електрички + потяг);
2. 31 грудня зранку ми в Хмельницькому зустрічаємось з дівчатами і сідаємо на потяг до Тернополя;
3. Усю світлу частину дня проводимо в Тернополі;
4. Надвечір виїжджаємо електричкою до Львова;
5. Проводимо вечір і зустрічаємо Новий рік у місті Лева;
6. Вночі (вже 1 січня) сідаємо на потяг додому;
7. Дівчата сходять вранці в Хмельницькому, а ми їдемо до Подільська;
8. Проводимо ще декілька годин в очікуванні електрички в Подільську і по обіді вирушаємо додому;
9. Нарешті, ввечері 1 січня ми з Я. опиняємось вдома.

Вже судячи з планування я розуміла, що це буде подорож не з легких, але на ділі все вийшло ще складніше, ніж я очікувала.

Наш з братом маршрут до Хмельницького виглядав так:  Первомайськ – Подільськ – Вапнярка – Хмельницький. Зайняло це час від обіду 30 грудня аж до ранку 31-го. Ми провели майже безсонну ніч у Вапнярці і трохи подрімали у потязі дорогою до Хмельницького, тому не дивно, що на ранок 31-го, тобто лиш на початок нашої подорожі (!), ми вже були втомлені. Я. засинав ледь не на ходу, що мене не могло не турбувати – у нас же попереду стільки всього! Але по порядку про все.

Ранок ми провели в Хмельницькому – закупились в «Сільпо» продуктами, прогулялись головною вулицею міста Проскурівською і поснідали під ялинкою, яка, на жаль, вогнями вже не світила. Не знаю чому, але бутерброди вранці на лавці на пішохідній вулиці Хмельницького були особливо смачні! І дарма, що трохи мерзли руки, а на саму лавку довелось постелити пледи, аби врятуватись від холоднечі. Але ж хіба не в цьому вся безпосередність і краса бюджетних подорожей?!

На вокзалі зустрілись з дівчатами і швиденько пішли на потяг, про прибуття якого вже оголошували по гучномовцю: «Потяг прибуває на першу колію. Нумерація вагонів починається зі східної сторони вокзалу». Ну чому, чому не сказати з голови чи з хвоста потяга як це було раніше? Та ж ви плутаєте людей! Благо, я знаю де на Хмельницькому вокзалі знаходиться схід, а де захід, тому свій вагон ми знаходимо доволі швидко. Пасажири швиденько дістають квитки – з каси, роздруковані, електронні – шарпають кишені й сумки в пошуках документів, стягують і натягують маски, провідник щось там перевіряє, записує, сканує, ще раз записує, перепитує і так по колу. Люди сідають в вагон, тягнуть за собою валізи, торби, сумки й сумчища, проштовхуються проходом, шукають місця, розвертаються за ще однією сумкою, губляться серед незрозумілої нумерації… І серед цього всього ми вчотирьох – і не сидиться ж вдома у цей передноворічний день?!

Всідаємось. Квитки брали ледь не останні, тому сидимо окремо один від одного. Заварюю собі каву і, чекаючи поки вона трохи охолоне, думаю про людей, які мене оточують. Куди вони їдуть у цей день? Додому чи в гості? Звідки вони прямують? Де будуть святкувати? Дорослі й малі, чоловіки й жінки, самотні й згруповані. Стиха перемовляються між собою, дожовуючи свої сніданкові курку/яйця/огірки/помідори/бутерброди з риб’ячим паштетом… Подзвякують ложки в склянках на столиках – чаї і кави вже пили раніш.

За вікном мигтять дерева – голі і незахищені. Снігу немає і через це здається, що зараз зовсім не зима, а листопад якийсь, або березень. Ну точно не новорічна ніч попереду! Але подумки я вже очікую салюти біля львівської ялинки. А поки що ми прибуваємо в Тернопіль.

Погода намагається нас переконати, що ми даремно приїхали, але ми не здаємось. Вивчаємо місто, розглядаємо будівлі, уявляємо минуле, тулимось один до одного, милуємось красою, набираємось вражень і втоми. Хоча останньої зовсім не хочеться, бо попереду ж найочікуваніше! Після довгої прогулянки містом – Драмтеатр, озеро, гідропарк – нарешті забираємось в буфет-столову «Пиріжкова хата». Тут гріємось чаєм і пиріжками. Встигаємо посидіти в телефонах, подрімати, зігрітись. Рушаємо далі. Веду всіх у Туристично-інформаційний центр, де колись отримала безкоштовну карту. Там нас радо вітають і розповідають про місто. В цей момент я розумію, що багато чого не бачила! І так в багатьох містах. Від цього стає сумно – а що взагалі я бачила? Знаходжу ще одне підтвердження тому, що потрібно змінювати формат подорожей. Хочу більше часу для знайомства з містами! Але це буде потім колись, а поки ми йдемо в «Стару піцерію» на найсмачнішу піцу в Тернополі. Я вже втретє в місті і щоразу заходжу сюди – піца знову подорожчала, проте вона й досі смачна. Всі ситі та задоволені. Час вирушати на вокзал, добре, що він знаходиться ледь не в центрі міста і до нього йти менше 10 хвилин!