Подорож на велосипедах у Корабельну балку

Корабельна балка знаходиться на березі Південного Бугу, за 15 км від мого дому. Я подивилась фото з гарними краєвидами і вирішила поїхати. Поки все одно ніяких поїздок на горизонті не передбачалось. Відправитись в подорож вирішила не одна, а з Я. Разом за пригодами!

Літо набирало обертів і спека починалась ледь не з восьмої ранку, тому ми вирішили встати якомога раніше, щоб хоч туди добратись у прохолоді. Тому о четвертій ми осідлали наших двоколісних коней і рушили в поля. Соняхи вже сягали моїх плечей, та тільки тепер я помітила як вони встигли витягнутись менш як за місяць! На горизонті показалось сонце. Його перші промені сміливо пробивались крізь листя й хапали нас за одяг, намагаючись зігріти. Але ми вирішили грітись рухом.

Поки ми з братом крутили педалі, то встигли добре роздивитись що росте на полях. Окрім любих мені соняхів виднілись пшениця, ячмінь та кукурудза. Проїздили попри невеличку посадку з деревами шовковиці і я подумала, що повертаючись, варто зібрати трохи ягід на компот чи варення. Нарешті ґрунтова дорога закінчилась, і нам довелось їхати асфальтованою. Так, довелось – вона була не кращою за ґрунтівку, а може навіть гіршою! Але здаватись ми не збирались – більша частина шляху позаду, тому зараз тільки вперед.

Близько шостої тридцять ми дістались місця призначення. Насправді, тут було навіть краще, ніж на фото, які я дивилась перед поїздкою. Височини, що нагадують гори, низовини загубились десь біля річки… Було чутно шум ріки й ранковий спів пташок. Від річки до нас долинали голоси людей – хтось приїхав на вихідні відпочити на природі. А он перший дим від вогнища. Готують, мабуть, щось на сніданок. Ми теж вирішили перекусити. Не знаю чи то ми зголодніли, чи місце сприяло, чи обидва фактори, але бутерброди виявились надзвичайно смачними!

Було добре просто сидіти на камінні, відчуваючи як сонце починає нагрівати спину. Слухати природу й уявляти людей там, внизу, біля річки. А ще було класно розуміти, що ми приїхали сюди на велосипедах! Якби не карантинні обмеження, я б навіть не знала про це місце! Отже, все має бути саме так.

Дорога назад виявилась важчою. Ми встигли трохи втомитись, а сонце почало добряче припікати. Пил осідав на одяг, торохкотіння велосипеда починало дратувати, хотілось роздягнутись від спеки і водночас – заховати усі частини тіла від сонця. Шовковичні дерева цього разу ми проминули без зупинок – повернемось ще! (І ми повернулись за декілька днів по ягоди, з яких потім зробили неймовірно солодке варення! А ви пробували варення з шовковиці?). Додому приїхали дуже втомлені, але такі задоволені! І я подумала: а далі куди