Передноворічний Хмельницький

Я звільнилась з роботи. Роздуми під час подорожі в Одесу не минули даремно. Допрацювала листопад і пішла. Тому грудень був у мене повністю вільний і як же я насолоджувалась цим! Коли позбуваєшся того, що тебе обтяжує, життя стає справжнім життям. Я зрозуміла, що прийняла правильне рішення.

Звісно, відсутність роботи означала й відсутність заробітку. Але поки я воліла про це не думати – в мене лишились заощадження з роботи і мені цього було достатньо. Мала в університеті сесію, але страшенно хотілось кудись поїхати! Після нетривалих роздумів обрала Хмельницький.

Це знову була одна з подорожей для того, щоб розвіятись. Я не складала маршруту і не мала особливих планів. Чого я хотіла, так це смачної випічки з закладу «Витрибеньки від куми» і ялинки. Цього мені було достатньо! Іноді не обов’язково їхати кудись за пригодами і новими враженнями. Іноді просто треба дозволити всьому бути таким, як є. І тоді я дозволила.

Ранок цього дня приніс мені прикрість – в мого улюбленого рюкзака надірвалась ручка. Не додав настрою і дощ, що повільно накрапав з-під натягнутих сірих хмар та не давав спокійно гуляти містом. Ховалась в супермаркетах, а потім пішла грітись капучино й сіннабоном в улюбленому закладі.

Це був мій перший сіннабон і він був надзвичайно смачним! Я з тих, хто не надто любить корицю, але в цій булочці вона чудово поєднується з ніжним молочним кремом, тому не відчувається аж так різко. Залишилась дуже задоволена і навіть захотіла приготувати сама такі ж)) Тепле капучино супроводжувало читання книги. Пам’ятаю, що це був роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Домовилась про зустріч з Н. і, чекаючи її, насолоджувалась моментом буття. Коли ж подруга прийшла, ми, як завжди, багато говорили, а потім поїхали до неї в гості. Н. пригощала пирогом з мандаринами (так, ще один рецепт треба взяти на замітку) і чаєм.

Ввечері ми пішли до ялинки. Вона яскраво світилась, нагадуючи про те, що свято вже близько. Вся пішохідна частина Проскурівської була прикрашена ілюмінацією, що тішило не лише нас, а й усіх, хто гуляв тут. Вечірні передноворічні вогні, запах хвої і відчуття того, що настає пора чудес. Як мало треба для щастя!

На потяг додому я ледь не спізнилась! Зайшла попередньо в «Сільпо» за перекусом в дорогу і застрягла на касі. На вокзалі купила квиток за 10 хвилин до прибуття потяга! Так я ще не робила… Назад їхала втомлена, але щаслива. Остання подорож 2019-го року відбулась.

Так, цьогоріч я не відвідала всіх обласних центрів, як мені того хотілось. І до Азовського моря не доїхала. Взагалі хотілося б більше побачити, але… Я й так молодець! Подорожувала саме стільки, скільки могла. А це вже немало: Волинь, Одеса (тричі!), Олешківські піски, сакури в Мукачево, підкорення Говерли і багато іншого. Треба залишити щось і на наступний рік, правда?