Одеса в сезон: спека, море, втома

Їхали в Одесу з моїм молодшим братом Я. Їхали бюджетно, дуже бюджетно. Тому знову обрали електрички. Одна з Первомайська до Помічної, а звідти до Одеси. Електричка з Помічної до Одеси займає всю ніч – близько 6 годин. Тому за цей час ми встигли трохи подрімати (поки ще було небагато людей), почитати, поговорити і навіть поїсти. Зустрічали схід сонця теж в електричці. Але в цьому є своя краса, своя магія…

Увесь день ми мали провести на пляжі, або на декількох – це як вийде. Бо головним у цій поїздці знову було море. Тому вранці ми купались на Аркадії, а в обід рушили до Відради. Там Я. ще не був, тож я хотіла показати йому цей пляж. Йшли ми Трасою здоров’я. Так, тією самою з березневої поїздки (див. Одеса–Львів, або як влаштувати собі свято на 8 березня). І Я. вона теж встигла дістати – здавалось їй не буде кінця-краю!

Нарешті ми дістались Відради. Страшенно дошкуляла спека, що почалась ледь не від самого ранку. Від неї не рятувало нічого – ні вода, ні море, ні затінок. Тому вже до обіду ми ледве пересували ноги. Недоспана ніч і такий спекотний день дуже нас втомили. На пляжі ми навіть спали трохи. По черзі, звісно, бо треба було приглядати один за одним і за речами теж. А море, до речі, було холодним. Різниця між ним і температурою повітря надзвичайно велика, тому перші хвилини купання були для нас справжнім випробуванням!

Якось я так склала маршрут, що в запасі у нас справді був цілий день! Лиш надвечір ми мали вирушати додому. Звісно з пересадками – електричка й потяг. А до того часу доводилось щось робити. Спека дістала і ми пішли геть з пляжу. Накупались і позасмагали вдосталь. І як люди можуть робити це тижнями? Досі не розумію! Надвечір ми гуляли центральними вулицями міста. Розпареними й малолюдними – всі ховались або в будівлях, або на пляжі. Заїдали спеку морозивом і намагались не заснути на лавках. Саме тоді я подумала, що більше не хочу так їздити на море. Хочу комфортного відпочинку! Приїхати швидкою маршруткою, мати якийсь притулок від спеки, місце для ночівлі й відпочинку. Вирішила, що наступного літа намагатимусь зробити саме так.

Повертались електричкою та потягом. Цього разу пересідали вночі на станції Слобідка і були ледь не єдиними пасажирами тут. Додому ми дістались зовсім ніякими – змучені, невиспані, голодні і, здається, трохи перегрілись на сонці. Треба було відпочити від відпочинку.