Тернопіль літній

Так, після березневої подорожі в Одесу і Львів я думала, що далі подорожуватиму лиш сама, але якось так склалось (ну знаєте, як в розмовах буває?), що ми з подругою Н. вирішили їхати в Тернопіль.

Це було рішення з розряду: «довго думали, та швидко вирішили». Я саме складала сесію, а Н. дописувала курсову, тож їхати чи ні ми сумнівались ледь не до останньої хвилини! Це стало однією з причин нашого спізнення. Я почала збиратись лише за 30 хвилин до електрички! Чесно – думала, що не встигнемо і вже уявляла свою суботу в ліжку з книгою. Але ми розвинули надшвидкість і добігли до вокзалу за 14 хвилин (2 км, які зазвичай займають 25-30 хвилин)!

Поїздка мала пройти під девізом «дешево і сердито». Хоч грошей було катма, та я планувала окрім Тернополя відвідати ще одне місто в області, але Н. не взяла з собою документи (що ми з’ясували вже в електричці), які б потім дозволили скористатись потягом, тому довелось обмежитись лише Файним містом. Надто гостро й невиразно постало питання про повернення, бо ж їхати додому також планували потягом (а без документів це проблематично). Але подумати про це ми вирішили вже в Тернополі.

На станції Гречани, що в Хмельницькому, провели останній весняний захід сонця. Як тепер пам’ятаю, що він був чарівно теплим і яскравим! А після нього ми електричкою відправились у Тернопіль, куди прибули вже вночі. Через це ніч нам довелось провести на вокзалі. Отже, ситуація така: о дванадцятій ночі сидимо на залізничному вокзалі в Тернополі, попереду ціла ніч, у нас майже немає їжі, грошей (у мене ще й готівки), квитків на дорогу додому й документів (у Н.). Ніч була нелегкою, але її значно скоротили розмови про життя і читання книжечок. Повертатись вирішили електричками до Хмельницького, звідти Н. додому на своїх двох, а я потягом в КП.

Близько шостої ранку ми вирішили йти в місто – знудились сидіти! До того ж місцеві безхатьки чомусь раптово згадали про нашу присутність і почали чіплятись. Та, коли ми вийшли з вокзалу, ситуація тільки погіршилась! Місцева п’яничка почала на нас кричати й штурхати в спину, тож нам довелось втікати від неї! Ми дременули до Драмтеатру, а вона бігла за нами! Та врешті відстала і ми змогли полегшено видихнути. Оце так зустрів нас Тернопіль!

Добре, що далі все пішло на краще: ранкова кава з термосу, десятки фото біля Драмтеатру, прогулянка навколишніми вулицями й озеро, яке в ранкові години було майже безлюдне. Ми прогулялись набережною та перейшли на Острів кохання. Сіли на лавку, спостерігали воду, качечок, спокій. Поснідали і, закутавшись щільніше в пледи (бо ж зранку було доволі прохолодно), взялись читати книжки. Це було прямо як момент з кіно, де герої chill out (чомусь саме таке слово йде мені до цієї ситуації). Трохи змерзли від вітру, та, дорогою в Гідропарк, добряче нагрілись під променями сонця. Біля знаку «Я люблю Тернопіль» зробили декілька десятків фото і помітили, що людей на набережній побільшало.

Прогулялись Гідропарком, знайомлячись з місцевими тваринками. Особливо нам обом запав у душу величезний олень! Красень, яким ми милувались чи не з пів години. Близився обід, тож ми пішли в АТБ за перекусом. Бродили поміж дворів і смакували перше літнє морозиво! Але втома й безсонна ніч давали про себе знати, тому ми вирішили відпочити на лавці в Гідропарку. Пам’ятаю, що знайшли місце в затінку і навіть трохи подрімали по черзі))

До електрички додому у нас було ще доволі часу, тому пішли знову гуляти набережною. Побачили як озером пливе пароплав і страшенно захотіли покататись! Та от гроші… Прогулянка не така вже й дорога, але в нас майже не було грошей – ми дійсно рахували кожну гривню. Та нашкребти на цю розвагу нам з Н. таки вдалось, про що ми жодної хвилини не пожалкували!

Прогулянка Тернопільським ставом на пароплаві стала одним з найяскравіших спогадів цієї подорожі! Теплий м’який вітер, водні простори, яскраве сонце і приємна втома в тілі від декількох кілометрів ходіння. Так було добре! Хотілося б повторити, але ж такі миті завжди неповторні. Як і тепло пледа, втеча від агресивної безпритульної, махлювання з документами в електричці (ой, навіть не питайте!), перше літнє морозиво і смачна дешева піца.

Так, я завела Н. в «Добру піцу» перед від’їздом. Наїлись піци, яка цього разу видалась мені ще смачнішою, ніж вперше, і вирушили додому. Електричка до Підволочиська, звідти до Хмельницького, прощання з Н. та неймовірний захід сонця з потяга наостанок!

Літній Тернопіль закохав у себе. А ще похитнув мою думку про те, що краще завжди подорожувати самій.