Цвітіння сакур у Мукачево

Березень виявився багатим на подорожі, тому я взяла невелику перерву. По правді – втомилась. Та й гроші треба було приберегти для буденного життя. А ще ж я їздила до мами на День народження – влаштувала сюрприз. Але довго без подорожей я втриматись не змогла!

Ще з часів поїздки в Ужгород пам’ятала, що Закарпаття славиться своїми сакурами, які цвітуть у квітні-травні. Тому вирішила побачити це цвітіння сама! Їхати знову в Ужгород не хотілось і я вирішила підшукати інше місто для відвідин. Для цього найкраще підійшло Мукачево – тут не тільки сакури приваблюють, а й величний замок Паланок. Швидко взяла квитки і вирушила в дорогу.

Їхала до Мукачево з пересадкою у Львові. В місті Лева мала перебути декілька годин між потягами, але вирішила не сидіти на вокзалі, а прогулятись містом. Сіла на ранковий трамвай і поїхала на Площу ринок. Погода мене, м’яко кажучи, здивувала – вранці у Львові було +3◦С! Я замоталась в шарф і вирішила, що холод мені не страшний. Та раптово виявилось, що випробування чекає мене не тільки тут. Не встигла доїхати до центру міста, як трамвай, в якому я їхала, зламався! От і покаталась! Та це не дуже зіпсувало мені настрій. Я все ж трохи прогулялась біля Ратуші. Близько 7-ї ранку тут майже не було людей. Лише я і старовинна архітектура Львова. Тиша. Ранкове сонце. Морозне повітря. Так добре!

До вокзалу довелось добиратись пішки. Зламавшись, мій трамвай перекрив лінію руху для всіх інших. Але сорок хвилин прогулянки мені пішли тільки на користь – я зігрілась. На вокзалі мене вже чекав потяг до Мукачево.

Їхала я зранку і до обіду. Загалом дорога зайняла близько 4-х годин. Встигла за цей час трохи подрімати, наслухатись розмов про роботу від моїх сусідів по вагону, почитати книгу і тричі реанімувати своє серце від краси Карпат. Залізниця пролягла вздовж дороги, поміж сіл та містечок, а головне –посеред гір, тому я могла милуватись Карпатами більшу частину дороги. За цей час зрозуміла, що гори – то ще одна велика любов. Порівнювати їх з морем – безглуздо. Просто варто зрозуміти, що це ще один вид краси в природі, який заслуговує на увагу. Їхала і мріяла про поїздку в Карпати…

***

Нарешті я в Мукачево. Несподівано температура повітря +18◦С, тому я знімаю з себе все, що тільки можу: шарф, світер, теплі шкарпетки… Складаю все це в пакет і рушаю одразу до Паланку – шлях від залізничного вокзалу до замку неблизький, тому вирішую відвідати цю точку маршруту першою.

Сакури в мене заплановані значно пізніше. Але несподівано знаходжу алею ще молоденьких дерев і не можу стриматись, щоб не обнюхати бодай половину з них! Що вже й казати про фото та відео! Хочеться запам’ятати кожну квітку, кожне суцвіття! Пахне сакура як звична мені вишня, але дещо ніжніше, легше. Квітки великі й приємні на дотик, а дерева виглядають з відстані ніби м’які іграшки)) Так хочеться заобіймати їх! Роблю над собою зусилля і врешті продовжую дорогу до замку.

Прямо біля дороги на Паланок цвіте величезна сакура – цікаво, скільки їй років? Відвести від неї погляд також складно, але згадую, що попереду замок, тому йду далі. Підійматись трохи складно, особливо в пальто, з пакетом в руках і рюкзаком за плечима. Але от він – Паланок. І несподівано багато туристів! Люди старшого віку, діти, сімейні пари, іноземці, школярі – кого тут тільки немає! Втискуюсь поміж них і проходжу всередину. Всередині на перший погляд цікаво, але нічого особливого. Білі стіни з віконницями, декілька поверхів, башта на горизонті. Але згодом розумію, що це ще не все. Обійшла кімнати нижнього замку, зайшла до башти, а потім піднялась до верхньої частини Паланку. А там ще більше кімнат! Мені згадалась повість М. Дочинця «В’язень замку Паланок», яку читала близько року тому – так от вони ті колодязі та покої, за якими ховались вельможі! Поки обійшла все, добряче втомилась. Посиділа на лавці, перекусила, спостерігала за туристами, оглянула місцевість. Вирішила не спішити. Стояла на оглядовому майданчику й милувалась красою Мукачево. На горизонті виднілись гори, а сонце добре пригрівало… Так добре!

Та настав час спускатись в місто – попереду був центр з Ратушею, Латориця і сакури, ще більше сакур! Сонце розморювало, тому дорогою я сідала кілька разів на лавку перепочити. В центрі, на вулиці Федорова, також відпочивала, слухаючи місцевих вуличних музикантів. Співали пісню якогось українського гурту: пам’ятаю, що мені навіть хотілось підспівувати) Потім зайшла в Сільпо і взяла на обід кускус з овочами у відділі кулінарії. Вирішила спробувати цю ще невідому мені крупу. Виявилось смачно! Відтоді я додала кускус у свій раціон і стала експериментувати з доповненнями до нього. Найкраще мені смакує з броколі. А ще я зрозуміла, що куштувати щось нове в подорожах дуже класно – так вибудовуються асоціації. Але повернімось в Мукачево. Після обіду я пішла до Ратуші – цікава й оригінальна, – подивилась на пам’ятники щасливому сажотрусу і Кирилу та Мефодію, Палац князів Ракоці, – а потім, перейшовши Латорицю, подалась до вулиці Філатова, де росло найбільше сакур.

Так, кожна зустріч з ними вводила мене в транс, але тут мені аж подих перехопило! Їх було надзвичайно багато і такі вони величні! Неймовірна краса, яку хотілось споглядати якомога довше. А ще виникло бажання обіймати ці прекрасні дерева! Не знаю чому, але з сакурами вийшло саме так. Я довго не хотіла їх лишати. Навіть посиділа на травичці між деревами насолоджуючись місцевим затишшям. Часу до потягу залишалось ще доволі, тому я вирішила піти в парк.

Парк Перемоги також ряснів молодими сакурами, та насправді привабив він мене атракціонами. Чомусь захотілось покататись на чомусь такому… а чому не на Веселих гірках? Можна було й на Колесі огляду, та грошей лишалось небагато, тому я обрала перше. Але куди подіти сумки? Не буду ж я кататись з пакетом і рюкзаком! Набралась сміливості й попросила залишити речі в касирки, що продала мені квиток. На диво вона не відмовила, а навпаки дуже радо прийняла мої речі. І варто було ще думати?.. Це виявились страшенно круті гірки! Невеличкі, але з різкими спусками та підйомами – декілька разів моє серденько ледь не зупинялось від тривоги за телефон, яким я знімала усю цю катавасію, але все обійшлось. Те відео й досі зберігається десь в архівах мого ноутбука))