Досліджувати Волинь: Луцьк і Житомир

З подорожі до Рівного минув тиждень, а мені знову закортіло кудись їхати. Жага нових вражень затягнула мене на повну, тож я просто не могла зупинитись! Тому спланувала новий маршрут – Луцьк-Житомир. Треба ж відвідати й інші обласні центри волинського регіону!

Їхала до Луцька, на диво, не через Хмельницький, а через Чернівці, бо сполучення набагато краще – є прямий потяг до Луцька, а з Хм. можна доїхати лише до Львова і там пересідати в інший потяг. В день виїзду ввечері встигла погуляти трохи Чернівцями – шлях від автовокзалу і до залізничного треба здолати немаленький. Проте це ще одна хороша нагода прогулятись вулицею Кобилянської – чи не найулюбленішим моїм місцем в Чернівцях.

Ранок у Луцьку видався дуже холодним. Здається, був ледь не нуль градусів! Та мене мав порятувати рух. Головні туристичні об’єкти зосереджені в центрі й Старому місті, до яких від залізничного вокзалу треба трохи пройтись. Тож я не надто встигла змерзнути. А ще заздалегідь зняла в банкоматі 200 гривень, навіть підшукала такий, де видає саме купюри такого номіналу. Здогадуєтесь чому? Так, на звороті цієї банкноти зображено Луцький замок, а я направлялась саме до нього!

Снідати вирішила спонтанно. На очі трапився заклад «Львівських круасанів», я згадала смак цієї повітряної хрумкої випічки і – все склалось! Я замовила смачнючий круасан на грилі та лимонад (кави або чаю чомусь не хотілось). Підкріпившись я рушила до замку.

Несподівано (а була десь 9-10-та година ранку) тут виявилось чимало людей. Я зробила декілька фото купюри 200 гривень і самого замку, купила вхідний квиток і приготувалась до середньовічних видовищ. Всередині замок чимось нагадав мені Кам’янець-Подільську фортецю – такі ж мури й велике подвір’я. Я прогулялась стінами-мурами замку, зайшла до Музею книги і Музею дзвонів, що знаходились на тут на території. Було нудно й цікаво водночас. Мене подивували величезні дзвони і дуже старі книги, але просто гуляти й дивитись на все це нудно. Може з екскурсією було б цікавіше, та це не входило у мій бюджет.

Власне, замок мене не вразив. Здається куди більше емоцій викликав замок в Ужгороді зі своїми безкінечними кімнатами й коридорами, і маленьким двориком всередині. Трохи розчарована, я несподівано вирішила відвідати підземелля Костелу Св. Петра й Павла, що розташувався поблизу замку. Довелось трохи почекати поки збереться достатня кількість людей для екскурсії, та воно того вартувало! Це підземелля не забуду ніколи! Я була дійсно вражена від того, що може бути приховано під величезним храмом – справжній другий костел! Ряди кімнат, серед яких можна заблукати, тьмяне освітлення і поховання служителів храму. А ще – усвідомлення того, наскільки сильно радянська буденщина вплинула на культурну спадщину. Стіни, стелі й загалом поверхи було перекладено фактично наново! Тому тепер йдуть роботи по відновленню справжніх масштабів підземних приміщень. А взагалі, краще як розповідати просто пораджу відвідати ці підземелля – без вражень не залишитесь точно!

Ця екскурсія стала ще одною моєю маленькою перемогою – я страшенно боюсь підземель, печер і подібного замкнутого простору, тому перебувати так довго під костелом і не тривожитись через це було незвично добре!

Наступним туристичним об’єктом став будинок скульптора Миколи Голованя. Я й не думала, що їх настільки багато! Здається, що скульптурами закладено все і навіть більше, тому тут можна провести чимало часу. Та я не стала довго затримуватись, бо вирішила відвідати Музей сучасного українського мистецтва. Біда в тому, що він розташований зовсім у протилежному кінці міста, тож пройти довелось чимало. Так, я знову вирішила йти пішки і познайомитись таким чином з містом краще. Йшла житловими районами і здавалось, що я зовсім не в Луцьку. Більш схоже було на якесь передмістя. Та музей нагадав мені де я.

Взагалі-то я не є великою прихильницею сучасного мистецтва, бо часто не розумію його. Але тут я ні разу не пошкодувала за тим, що вирішила його відвідати! Великі й малі зали, картини та скульптури, світло, інсталяції, думки, ідеї – люди! За всім цим стояли люди. Зі своїми болями, роздумами, фантазіями, уявленнями, баченнями, відчуттями… От що таке сучасне мистецтво. Це варто було зрозуміти.

Вечір я провела у парку ім. Лесі Українки. Звечоріло, тому стало прохолодно. Допоки можна було, я читала на лавці, а потім просто прогулювалась під ліхтарями, яких тут багато-багато! Ввечері пішла вокзал – на мене чекав потяг до Коростеня, де я мала пересісти в електричку до Житомира.

***

Ранок в Житомирі виявився похмурим, а день вдався дощовим. Але ж мені не звикати, правда?

Спочатку я вирушила до найвіддаленішого об’єкту моїх зацікавлень – голови Чацького. Це камінь, що нагадує людську голову, тому довкола нього було створено декілька легенд. Саме тут, біля Житомирської дамби, мене застала непогода. Поки я споглядала воду, каміння й дерева, розпочався сильний дощ. Перечекати його я ніде не могла – тут (на оглядовому майданчику) немає альтанок чи якогось накриття. Тому просто вирушила назад до міста. Заховалась в найближчому Сільпо, де отримала приємне передбачення (див. додатки).

Ще одним обов’язковим об’єктом для відвідин в Житомирі є Музей космонавтики ім. С. Корольова. Я ніколи особливо сильно не цікавилась космосом і всім, що з ним пов’язано, проте вирішила таки відвідати цей музей. І не пошкодувала! Єдине, про що жаліла, так це те, що не можу привести сюди чоловічу частину своєї сім’ї – думаю, що тут було б цікаво і татові з дядьком, і молодшим братам. В доволі невеликому приміщенні зібрано макети й частини ракет, супутників, скафандри, зразки їжі для космонавтів, частинки космічних тіл… загалом, чого тут тільки немає! Я оглядала експозицію самостійно, але краєм вуха дослухалась до екскурсії, що проводилась тут для школярів. Справді цікаво й захоплююче! Тепер я зрозуміла усіх, хто мріяв у дитинстві стати космонавтом))