Бердичів. Клевань. Рівне. Мокнути під дощем і закохатись в бурштин

Від подорожі в Одесу і Львів минуло менше тижня, а я вже налаштувалась в наступну! Вирішила скористатись вільним часом, який мені забезпечила практика у школі (всі уроки проведено й відвідано, документація готова, тож чому ні?), і поїхати кудись недалеко і дуже бюджетно. Дуже! Обрала наступним містом Рівне, склала маршрут, до якого додала ще й Бердичів з Клеванем (а думала навіть про Луцьк та Житомир) і, навіть не чекаючи вихідних, вирушила за пригодами!

Вони не змусили себе довго чекати – почалось усе ще в електричці на Хмельницький – за вікном був сніг, дощ, сонце. Оце так погодка! До речі про електрички. Якщо вам цікаво, то мій маршрут був приблизно таким: Кам’янець-Подільський – Хмельницький, Хмельницький – Шепетівка, Шепетівка – Бердичів, Бердичів – Шепетівка, Шепетівка – Здолбунів, Здолбунів – Клевань, Клевань – Рівне, Рівне – Ківерці, Ківерці – Рівне (обидва незаплановані), Рівне – Шепетівка, Шепетівка – Хмельницький, Хмельницький – Кам’янець-Подільський. Ого! Нічогенький маршрут вийшов. Сама в шоці. Але повернемось до подорожі.

До Бердичева добиралась з самого ранку, а потрапила аж надвечір. Місто невеличке, проте декілька цікавинок я знайшла, зокрема монастир Кармелітів Босих і костел Святої Варвари, в якому Оноре де Бальзак вінчався з Евеліною Ганською, уявляєте? Після такої невеликої прогулянки я повернулась в Шепетівку, щоб вже вранці відправитись в Рівне. Проте вночі на вокзалі мені прийшла ідея щодо Клеваня – чому б не поїхати туди вранці? Власне, так і зробила.

***

Ранок. По шостій. Невеличке містечко неподалік від Рівного. Все навколо спить, лиш я йду померзлою від нічного холоду дорогою. Поблизу мене загавкала собака. Швидко обійшовши її, я рушила далі. Попереду якась покинута дорога посеред лісу. Куди я взагалі йду у цей ранковий час? Та врешті онлайн-карта приводить мене до місця мого призначення – Тунель кохання. Звісно, він не такий красивий як на фото – рання весна, тому дерева ще голі. Але це не заважає мені уявити як тут гарно, коли зелено або яскраво-багряно. Я одна. Та ні, навколо мене пташки. За деревами сходить сонце, а повітря наповнюється життєрадісним щебетом. Так добре і так приємно. Десь в лісі під Рівним.

Заради таких моментів я й подорожую.

***

Нарешті я в Рівному. Основній точці моєї подорожі. Снідаю-обідаю булочками, мокну під дощем і багато ходжу. Мене насправді здивував Музей бурштину, від якого я нічого не очікувала. В інтернеті знайшла якісь непевні відгуки, а сама будівля здалась маленькою і непримітною. Але всередині!.. Декілька залів з цим дорогоцінним каменем різних форм та розмірів. Вироби з нього справді заворожують! Насичені медово-золотаві відтінки довго не відпускали мене – хотілось розглядати, дивитись, вбирати їхню яскравість в себе. Навіть задумалась про придбання якихось прикрас з бурштину))

Наступною несподіванкою стали для мене Алея кованих фігур поблизу парку Лебединка. Яких там тільки немає – чудернацькі форми, кольори, образи… Є навіть фігури знаків зодіаку, тому можна сміливо відправлятись на пошуки свого! А в самому парку красиве озеро, звісно, з лебедями. Проте дощ не дав змоги насолодитись прогулянкою. Він то пускався сильніше, то переставав. Я сильно змокла, добре хоч не замерзла – мене зігрівав рух.

Якось так вийшло, що основні туристичні цікавинки – Драмтеатр, Свято-Воскресенський собор, Пам'ятник княгині Марії Рівненській, Філармонію та деякі інші – я подивилась доволі швидко. Йти кудись ще мені не хотілось. Все ж таки це був уже другий день подорожі, а позаду залишилась безсонна ніч. Тому я пішла грітись на вокзал, звідки відправилась до Ківерців, що у Волинській області. Просто каталась туди-сюди електричкою, щоб не сидіти на вокзалі, а ввечері вже рушила на Шепетівку.

Коли наступного ранку я опинилась у Хмельницькому, то була вже дуже втомлена. Ще й дощ дошкуляв, і відсутність нормальної їжі. Знову поснідала якимись чи то булочками, чи то пиріжками (заходила у «Вінницький», з яким мене познайомила Н. під час лютневої подорожі в Хмельницький), і, погулявши ще трохи містом, відправилась нарешті додому