Морозний Хмельницький

Три місяці без подорожей – забагато. Тому, вирішила я, потрібно терміново кудись їхати! Найближчий і найдешевший варіант Хмельницький, тож чому б ні? Розповіла про цю ідею спочатку одній подружці (Насті), а потім іншій (Віці). І втрьох ми вирушили за новими пригодами.

 Я вже не пам’ятаю чи цікавились ми прогнозом погоди заздалегідь, але в день подорожі виявили, що температура повітря складає -9◦С! Оце так день ми обрали! І чого не сиділось вдома?! Але ж так хотілось руху…

Ми їхали ранковою електричкою з КП до Хм. ще затемна. І саме тут почались наші пригоди – вагонами розгулював доволі агресивний безпритульний. Він кричав, лаявся та чіплявся до пасажирів. Всі намагались втиснутись в лавки і робили вигляд, що нічого не відбувається. Це мене прикро вразило. Дівчата злякались, а я старалась тримати себе в руках. У разі чого я мала їх захищати – відчувала цю необхідність, бо саме я була ініціаторкою поїздки. Так-сяк пробувала їх заспокоїти і перевести все в жарт. Виходило не дуже.

Врешті приїхали. Яка ж на вулиці була холоднеча! Щоб хоч трохи зігрітись мусили рухатись, тому ми багато ходили. Досліджували центр міста і його визначні місця. Багато говорили й фотографувались. Особливо нас втішило сонце! А ще саме тоді я вигадала ім’я своєму рюкзаку – Ернест. Він пережив зі мною стільки всього, тож чому б не назвати його?

За перекусом зайшли в магазин «Вінницький», що знаходиться на перехресті проспекту Миру й Старокостянтинівського шосе. Це Настя завела нас туди, за що їй велика дяка! Вибір булочок і пиріжків величезний, а ціни дуже низькі! Пам’ятаю, що в мене очі тоді розбігались – не знала який пиріжок вибрати: з рисом та капустою, з картоплею і грибами, з сиром та зеленню, а може щось солодке, наприклад, легкий як пух пончик? Відтоді цей магазинчик мені дуже полюбився, тож тепер намагаюсь потрапити сюди щоразу, як буваю в місті. І вам рекомендую!

Парк Шевченка, майдан Незалежності, вулиці Проскурівська, Подільська, Кам’янецька… Ходили ми справді багато, але від холоду це не дуже рятувало. Настя запропонувала піти до неї додому, щоб хоч трохи зігрітись. Дорогою зупинились на замерзлому озері і влаштували справжню фотосесію! Як ми тільки не фотографувались! Від холоду тут рятував хороший настрій)) Потім ми зайшли в кав’ярню-пекарню «Витрибеньки від куми», що на перетині вулиці Панаса Мирного і Кармелюка (це нам теж Настя порадила). Там виявилось страшенно смачно! Трохи згодом я виявила, що в Хмельницькому є декілька таких закладів, тому вже наступний свій приїзд я знала куди йти на каву. Кожного разу як заходила в одну з цих пекарень-кав’ярень на булочку з кавою, отримувала насолоду від величезного вибору випічки (солодкої і солоної) та бюджетних цін (середній чек моїх посиденьок ~ 25 грн), тому щиро рекомендую і вам!

Вдома у Насті грілись чаєм і обговорювали свої пригоди. Після чаювання ми вирішили ще трохи погуляти. У центрі міста і парку Чекмана нас знову супроводжував холод. Надвечір ми відправились на вокзал – час їхати додому. Звечоріло швидко, тому добиралась назад ми вже в темряві. І знову електричками. Дівчата почали переживати чи не повториться з нами ранкова пригода, але на нас чекало дещо інше.

Справа в тому, що в Хмельницькому є два вокзали – головний (він власне й називається Хмельницький і саме там зупиняються всі потяги) і станція Гречани, звідки й відправляється електричка до КП. Тому від головного вокзалу ми мали під’їхати електричкою Хм.-Підволочиськ до Гречан і вже там швидко пересісти в нашу. Справді швидко, бо зупинка електрички триває лише хвилину. І от ситуація: ми зупиняємось в Гречанах і чекаємо поки перед нами відчиняться двері вагону. А вони не відчиняються! Я розумію, що часу в нас немає, тому різко розвертаюсь і мчу через увесь вагон до іншого виходу! Дівчата за мною. Ми буквально вистрибуємо з дверей вагону і вони миттєво за нами закриваються. Хух! Ще б трохи і поїхали до Підволочиська… А як звідти вибратись посеред ночі – хтозна!

Переживши легкий шок, ми спокійно доїхали додому. Цього разу дехто встиг навіть подрімати дорогою. Ще одна пригода лишилась за плечима)