Листопадова Одеса

«Поїхати на море в листопаді? А чому б ні?!», – подумала я і поїхала. Тоді не знала, що згодом це стане моєю маленькою традицією.

Здається, до цієї поїздки я ще жодного разу не була в Одесі сама, хоч це місто знайоме мені з дитинства. Сюди приїздила до родичів, на море, з подругою, з братом, з сім’єю, але не сама. Аж от – сталось. І це дозволило мені подивитись на Одесу під іншим кутом. Я закохалась по-справжньому!

Головне, що мене приваблює в цьому місті – море. Вільний доступ до цієї великої стихії заворожує мене і змушує повертатись сюди знову й знову. Тому головною справою цієї подорожі було побачитись з морем.

Я йшла вулицями листопадової Одеси й дивувалась – яка тут ще золота осінь! Так багато листя на деревах і несподівано тепло) В мене вдома, в Кам’янці-Подільському, дерева стояли вже голі, а осінь була сірою та похмурою. Тому сонце в Одесі мене неймовірно втішило! Вулиця Пушкінська, Велика Арнаутська, парк імені Т. Шевченка з красивим колесом огляду, Ланжеронівська арка і, нарешті, набережна. Море було насиченого синього кольору і я не могла відвести від нього очей! Несподівано мені захотілось сфотографуватись з ним, з морем. Але ж в подорожі я сама, а робити селфі в таких випадках не люблю. Тому довелось, зібравши усю свою мужність в кулак, наважитись попросити про фото когось з тих, хто гуляв набережною. До слова, я була на Ланжероні – вперше на цьому пляжі. Прийшла заради Domus Solis, величезних дверей, які відчинені спеціально для сонця. Побачивши їх, зрозуміла, що хочу одного ранку зустріти тут схід сонця! Але поки – про фото. Врешті попросила про послугу двох жінок, що гуляли поруч. Вони зробили мені декілька дуже вдалих (що справді важливо!) світлин, а ще – комплімент щодо моєї української. Ми навіть погомоніли трохи і, подякувавши їм, я пішла далі.

Піднялась в центр міста – через парк Шевченка, попри Оперний театр, і Дерибасівську. На обід відвідала заклад, який мені неймовірно сподобався – «Чернослив». Смакувала грушево-творожний пиріг з молоком (так, мені захотілось!) і спостерігала за людьми, що проходили повз.

Вечоріло швидко, тож я вирішила, замість прогулянок містом, ще разок навідатись до моря. І втрапила якраз на захід сонця! Скільки б слів я не використала для його опису, все одно навряд зможу передати побачене й відчуте. Велич, спокій, захоплення. Ніжно-рожева смужка залишків цього дня огортала море, яке ліниво хлюпало об берег. Люди гуляли, говорили, милувались цим моментом і я була серед всієї цієї краси. Хіба ще треба щось для щастя?..

Це була подорож-задоволення, коли я відкрила для себе нову Одесу. Простору, старовинну, яскраву. І вирішила – повернусь наступного листопаду.